Шахи – неймовірно насичена і цікава настільна гра, що вабить сотні мільйонів людей. За приблизними підрахунками, тих, хто грає більш-менш регулярно, у світі близько 600-700 млн. На щастя, у Вінниці теж є ті, хто любить цей вид спорту і хоче його поширювати. Один з них – Микола Миколайович Боднар, заслужений тренер України, міжнародний майстер спорту, суддя національної категорії. Саме про нього піде мова далі на ivinnychanyn.com.
Стисло про біографію
Микола Боднар народився 29 січня 1972 року в Могилів-Подільському. У ранньому віці він виявив інтерес до шахів і швидко зробив успіхи. У шахах рівень спортсмена вимірюється спочатку розрядами (юнацькими і дорослими), а далі званнями. Сходинки виглядають так. Розряди: 4 (початківець), 3 (учасник турнірів), 2 (потрібно набирати певний процент очок на змаганнях), 1 (ще вищий рівень). Далі йдуть уже кандидати в майстри спорту, майстри спорту і гросмейстери (еліта). Кожен наступний рівень досягається щораз важче, а присвоюється за результатами турнірів.
Так от, Микола Миколайович досягнув передостанньої сходинки, закінчив Львівський державний інститут фізичної культури, обравши фах шахового тренера-викладача. Відтоді він зосередився на тому, щоб готувати майбутніх чемпіонів. Звісно, тренер і сам продовжує грати в українських турнірах, у багатьох з них він перемагає або принаймні посідає призове місце.
Успіхи тренера
Успіх шахіста вимірюється рангами й перемогами, а успіх тренера – рівнем його найталановитіших вихованців. У Миколи Боднара таких багато, найвідоміші з них: Сергій Федорчук, Ілля Нижник, Віктор Матвіїшен, Юлія Швайгер, які стали гросмейстерами. Також великих успіхів на змаганнях різного рівня досягали Надія Шпанко, Євген Щербина, Михайло Дорохін, Тетяна Гриша.
Про одного з вихованців, Іллю Нижника, тренер розповідає, що його неможливо було вигнати додому із занять. Він постійно казав: “Давайте ще пограємо, давайте вирішимо якусь задачу!” Не дивно, що Ілля став гросмейстером у дуже ранньому віці (12 років), що є видатним показником у світовому масштабі.
Ситуація з шахами на Вінниччині
Микола Боднар є директором шахової школи, що проводить заняття і турніри в ДЮСШ № 6, розташованій на вулиці Театральна, 24. Займається там кілька сотень дітей різного рівня, проводяться турніри не лише обласного масштабу, а й всеукраїнського та міжнародного. Грають і займаються шахами та шашками також багато дорослих вінничан. Але як щодо дітей: чи доводиться батькам тягнути їх на гурток силоміць?
– Може, в когось думка, що це батьки хочуть, аби діти займалися, але насправді це не так, – розповідає тренер в інтерв’ю програмі “Новий день” (канал Суспільне Вінниця). – Деколи мами приходять і кажуть: “Моя дитина дуже хоче займатись – десь побачила в інтернеті гру і вже почала грати, щось там совати…” Таких більшість. Це дуже приємно. І саме з таких дітей будуть чемпіони.
Шахи – спорт для справжніх чоловіків
Дещо в шахах ріднить цю гру з мистецтвом – там є місце для творчості. Але передусім це спорт, вважає Микола Миколайович, нагадуючи, що партії в класику (тобто не швидкі і не бліц, а довші – десь від 30 хвилин для кожного гравця, часто з компенсацією за зроблений хід) можуть тривати кілька годин, а займатися треба щодня по 2-3 години. Спортом більше цікавляться хлопці, ніж дівчата.
Тезу, що ця гра – для справжніх чоловіків, доводить один курйозний випадок. Розповідає Микола Боднар:
Одного разу я вирішив зіграти новий дебют, який називається “Зовсім неправильний початок”. І мені вдалося виграти партію вже на 4-у ході! Партія почалася, я пішов 1. е4. “Найкращий перший хід”, — сказав мій противник і зіграв е5. Та далі я пішов Король е2. Опонент покачав головою: “Не рекомендується занадто рано робити ходи королем”, – сказав він, повчаючи. Далі він грає K f6, а я Kp d3. “Ви мене не зрозуміли?” — суворо запитав мій суперник. Я відповів прямим жестом, який йому не сподобався. А коли я ще додав, що керуюся добре продуманим планом гри, з явним презирством незнайомець зіграв К с6. Тепер потрібно було точно розрахувати можливості противника, тобто “блукаючому” королю потрібно буде ухилятися від ударів і повернутися назад у надійне сховище. Я вирішив зіграти Кр с4 і вказав на пішку е4, повідомивши супернику, що вирішив випробувати свій гамбіт.
Відповідь була вражаюча. Мій супротивник різко змахнув фігури з дошки і з погано прикритою злобою сказав:
“З таким неуком я не граю!”
Звісно, план був досить ризикований, але він спрацював: такі дії опонента – це чиста поразка. Тож шахи – це, як бачимо, не лише інтелектуальний спорт, а й психологічний.