Сучасний кінематограф розвивається семимильними кроками. Режисери можуть втілити в життя будь-який свій задум, навіть, якщо він за межею реальності. Проте, навіть найкращі та найвидовищніші спецефекти та комп’ютерна графіка не здатні створити у кінозалі атмосферу, за якою люди приходять до театру. На сцені актори не можуть зупинити виставу та попросити ще один дубль, тому всі емоції справжні. Поки на сцені триває драма чи комедія, серця глядачів у залі тріпочуть від дивовижного міксу емоцій та почуттів. Далі на ivinnychanyn.
Мрія про свій театр здійснилася за 11 місяців
Вінниця може пишатися, адже вже сто років її мешканці можуть хоч кожного дня ходити до театру та насолоджуватися неперевершеною грою акторів, чиєю домівкою став музично-драматичний театр ім. М. Садовського. Його почали будувати ще у 1910 році і вже за 11 місяців заповітна мрія всіх вінничан здійснилася – у його стінах зіграли першу виставу. Знать була у захваті, адже театр виглядав просто казково. Декорації виготовляли в Одесі. Цю відповідальну місію доручили ательє Басовського і не прогадали. Це і не дивно, адже майстер займався оформленням імператорського театру. На вищому рівні було все: світлове оформлення, декорації, вестибюлі, буфети та, навіть, вбиральні для артистів. Загалом було витрачено 160 тисяч, театр міг вмістити до тисячі глядачів. Білети також були різними: найдешевший 17 копійок, а найдорожчий 7 рублів.
Перший стаціонарний театр
Стаціонарний театр з’явився у Вінниці у 1920 році. Першою трупою керував Гнат Юра. На жаль, у Вінниці актори зіграли не так багато вистав, адже у 1923 році були вимушені поїхати до Харкова, а потім до Києва. Тим часом глядачів радували виступи Московського театру драми, театру імені Заньковецької та багато інших. На вінницькій сцені виступали Володимир Маяковський, Наталя Ужвій, Леонід Собінов.
Війна, пожежа та відбудова
Нове життя Вінницького обласного театру опери і балету розпочалося у 1933 році. 17 жовтня на сцені виступив диригент Яновський, а до “руля” театру став учень Миколи Садовського – Семен Бутовський. Через сім років театр переформатували у музично-драматичний. Далі була війна, але навіть це не зупинило роботу театру. В цей час на сцені Вінницького театру грали “Катерину”, “Кармен”, “Дон Кіхота” та багато інших визначних вистав.
У 1944 році театр спіткало лихо – пожежа знищила осередок культури і мистецтва. Будівлю довелось реставрувати. Відновлювальними роботами керував виконроб, який приймав участь у зведенні театру у 1910 році. За чотири роки реставрацію було повністю завершено і у 1948 році тут поселився Ізмаїльський театр, що об’єднався з місцевою трупою. Режисером став Федір Верещагін. Сучасне ім’я театр отримав у 1957 році після феєричних гастролей у Москві.
Вже сучасний Вінницький театр у 2004 році отримав статус академічного. На той час театр очолював, учень Федора Верещагіна, Віталій Селезньов. В 2016 році театр очолила ще одна його вихованка – народна артистка Таїсія Славінська.
