Українське бароко, відоме також як козацьке бароко, – це унікальний мистецький стиль, що панував на українських землях у XVII–XVIII століттях. Цей період, що значною мірою збігається з добою існування козацької держави – Гетьманщини, став справжньою “золотою добою” для розвитку національної культури. Українське бароко яскраво проявилося в архітектурі, живописі, графіці, музиці та літературі, створивши неповторний синтез європейських барокових тенденцій та глибоких місцевих традицій. Воно стало вираженням культурного піднесення, національної самосвідомості та духовних пошуків тогочасної еліти – козацької старшини, духовенства та міщанства. Чим саме вирізнявся цей стиль, які шедеври він подарував Україні та світу – про це далі на ivinnychanyn.com.
Виникнення та розквіт українського бароко тісно пов’язані з історичними реаліями того часу. Після визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького та утворення Гетьманщини, українське суспільство переживало період становлення державності та активного культурного будівництва. Козацька старшина та вище православне духовенство стали головними замовниками та меценатами мистецтва. Особливо значний внесок у розвиток барокової культури зробив гетьман Іван Мазепа, чиє ім’я дало назву цілому етапу – “мазепинське бароко”. Його коштом було збудовано та реконструйовано десятки храмів, профінансовано видання книг та підтримано освітні центри, передусім Києво-Могилянську академію, яка стала інтелектуальним осердям українського бароко.
Архітектура: Пишність форм та духовна велич
В архітектурі українське бароко проявилося найяскравіше. Цей стиль характеризується динамізмом композицій, контрастністю об’ємів, пишністю декоративного оздоблення та прагненням до синтезу мистецтв. Архітектори сміливо поєднували традиційні прийоми українського дерев’яного та мурованого зодчества з найновішими досягненнями європейської барокової архітектури, зокрема італійської та німецької.
Ключовими рисами українських барокових храмів стали:
- Хрестово-купольна структура: Часто зберігалася традиційна для православних церков основа, але вона ускладнювалася та збагачувалася.
- Грушоподібні або шоломоподібні бані: Замість візантійських півсферичних куполів з’явилися витягнуті, складних обрисів бані, часто з кількома заломами, увінчані позолоченими хрестами.
- Багатоярусні дзвіниці: Стали невід’ємною частиною храмових ансамблів, підкреслюючи вертикальну спрямованість композиції.
- Пишний декор фасадів: Використання складних карнизів, ліпнини (стукко), декоративних фронтонів, волют, ніш зі скульптурами, ордерних елементів (пілястр, колон). Особлива увага приділялася оформленню порталів (входів).
- Гра світла й тіні: Створення глибоких ніш, виступаючих елементів, що збагачувало пластику стін.
- Білий колір стін: Часто стіни білилися, що створювало ефектний контраст із золотом бань та яскравими дахами (часто зеленими).
Найвидатнішими пам’ятками мурованої барокової архітектури стали перебудовані у цьому стилі давньоруські храми та новозбудовані споруди:
- Софійський собор у Києві: Був капітально реконструйований за митрополита Петра Могили та гетьмана Івана Мазепи. Собор отримав нові бані складних обрисів, пишні фронтони, було зведено дзвіницю, трапезну, будинок митрополита – все у стилі бароко.
- Ансамбль Києво-Печерської Лаври: Успенський собор (відбудований після руйнації), Троїцька надбрамна церква (з унікальними розписами), Велика Лаврська дзвіниця, численні корпуси – усе це неперевершені зразки українського бароко.
- Михайлівський Золотоверхий монастир у Києві: Хоча й зруйнований у радянські часи та відбудований, його бароковий вигляд мав величезне значення.
- Храми Чернігова: Катерининська церква, колегіум, Троїцький собор – яскраві приклади “мазепинського бароко”.
- Вознесенський собор у Переяславі: Збудований коштом Івана Мазепи, вражає своєю монументальністю та гармонійністю.
- Покровський собор у Харкові: Один з найдавніших збережених храмів міста, приклад слобожанського бароко.
Не менш цікавою була і дерев’яна архітектура бароко. Майстри створювали справжні шедеври, особливо багатоярусні церкви з кількома верхами (банями), що динамічно здіймалися вгору. Найвідомішими є церкви в Седневі, Пакульі, Нових Млинах, Георгіївська церква Видубицького монастиря у Києві (хоч і перебудована).
Живопис: Емоційність та пошук реалізму
Бароковий живопис в Україні розвивався у кількох напрямках: іконопис, монументальний живопис (стінописи) та портретний жанр.
Іконопис та іконостаси
В іконописі доби бароко відбувається поступовий відхід від суворих візантійських канонів. Образи святих стають більш живими, емоційними, індивідуалізованими. Художники використовують яскравіші кольори, елементи світлотіні для передачі об’єму, вводять реалістичні деталі в зображення одягу, архітектурного тла, пейзажу. Помітним стає вплив західноєвропейського мистецтва, зокрема через гравюри.
Особливого розквіту досягло мистецтво створення багатоярусних барокових іконостасів. Це були грандіозні різьблені конструкції, що сягали іноді до самої стелі храму, рясно вкриті позолотою та пишним рослинним орнаментом (виноградна лоза, листя аканту). Ікони в таких іконостасах утворювали складну богословську та естетичну систему. Найвідоміші іконостаси доби бароко створені для Манявського скиту (автор Йов Кондзелевич), Богородчан (Іоанникій Голятовський, ймовірно за участі Й. Кондзелевича), церков у Жовкві (майстри Жовківської школи, зокрема Іван Руткович).
Монументальний живопис
Стіни барокових храмів часто прикрашалися монументальними розписами – фресками. Їхні сюжети були переважно біблійними та євангельськими, але часто трактувалися з елементами місцевого колориту. Художники зображували персонажів в одязі, подібному до тогочасного українського, вводили в композиції пейзажі та архітектурні мотиви, що нагадували українські реалії. Яскраві зразки барокових стінописів збереглися у Троїцькій надбрамній церкві Києво-Печерської Лаври, Софійському соборі, церквах Жовкви.
Портретний жанр (Парсуна)
У козацьку добу активно розвивається світський портрет, відомий як “парсуна” (від лат. persona – особа). Спочатку він був тісно пов’язаний з іконописом і зберігав певну площинність та умовність зображення. Однак поступово художники прагнули до все більшої реалістичності, намагаючись передати не лише зовнішню схожість, а й характер портретованого.
Популярними були портрети гетьманів (Б. Хмельницького, І. Мазепи, І. Скоропадського, П. Полуботка), козацької старшини, вищого духовенства, шляхти. Часто це були так звані ктеторські (титарські) портрети – зображення засновників або меценатів храмів, які розміщувалися безпосередньо в церквах. Хоча імена багатьох художників-портретистів залишаються невідомими, їхні твори є безцінним джерелом для вивчення історії та культури того часу, свідченням формування національної еліти.
Музика: Від партесного співу до кобзарських дум
Музичне мистецтво українського бароко також переживало період розквіту, розвиваючись як у церковній, так і у світській сферах.
Церковна музика
Значного розвитку набув партесний (багатоголосий) спів. На зміну одноголосному знаменному розспіву прийшли складні хорові композиції на 8, 12 і більше голосів. Центрами розвитку партесного співу були Київ, Чернігів, Львів, а також великі монастирі та братські школи. Києво-Могилянська академія відігравала ключову роль у підготовці музикантів та теоретиків.
Видатним теоретиком та композитором цієї доби був Микола Дилецький, автор фундаментальної праці “Мусикійська граматика” (близько 1675 р.), яка стала першим подібним підручником у Східній Європі. Він систематизував теорію партесного співу та композиції. Створювалися партесні концерти, літургії, духовні канти.
Світська музика
Розвивалася і світська музика. Були популярні канти – триголосі пісні релігійного, моралістичного або побутового змісту, що виконувалися ансамблем або хором, часто під супровід інструментів. Поширювалися псалми – перекладені на поетичну мову біблійні псалми, покладені на музику.
Важливе місце в музичній культурі посідала творчість кобзарів та лірників – мандрівних співців, які виконували під супровід кобзи, бандури або ліри:
- Історичні пісні та думи: Епічні твори, що оспівували героїчне минуле, боротьбу козаків проти ворогів, подвиги народних героїв.
- Моралістичні та духовні пісні: Твори релігійно-філософського змісту.
- Жартівливі та сатиричні пісні.
Кобзарське мистецтво було унікальним явищем української культури, носієм історичної пам’яті та народної мудрості. Розвивалася також інструментальна музика, зокрема для троїстих музик (ансамбль скрипки, басолі/бубна та цимбал/сопілки), що грали на святах, весіллях, ярмарках.
Спадщина та значення українського бароко
Доба українського бароко залишила по собі величезну культурну спадщину, яка стала невід’ємною частиною національної ідентичності. Цей стиль, хоч і був частиною загальноєвропейського бароко, мав свої глибокі національні риси, що відрізняли його від польського, російського чи західноєвропейських варіантів. Він продемонстрував здатність української культури творчо засвоювати зовнішні впливи, переосмислювати їх на основі власних традицій та створювати самобутні мистецькі цінності.
Архітектурні шедеври бароко і сьогодні прикрашають українські міста, хоча багато пам’яток зазнали руйнації протягом буремних століть. Ікони та портрети зберігаються в музеях, розкриваючи духовний світ та ідеали тогочасної людини. Музичні твори, думи та пісні продовжують жити, надихаючи сучасних митців. Вивчення і збереження спадщини українського бароко є важливим завданням для розуміння власної історії та культури. Якщо порівнювати з попередніми епохами, наприклад, досліджуючи культурні скарби від Трипілля до Київської Русі, стає очевидним, що козацьке бароко стало потужним виявом творчої енергії українського народу на новому історичному етапі.
Висновок
Українське (козацьке) бароко XVII-XVIII століть – це яскрава та самобутня сторінка в історії української культури. Воно охопило всі сфери мистецького життя – від монументальної архітектури та живопису до музики й літератури. Поєднавши європейські тенденції з місцевими традиціями, бароко стало вираженням духовного піднесення, національного самоствердження та творчого потенціалу українського народу в непростий, але героїчний період козацької доби. Його шедеври і сьогодні вражають своєю красою, величчю та глибоким змістом, залишаючись важливим джерелом національної гордості та культурної пам’яті.