Спорт – завжди був у моді. Фізично здорове і підтягнуте тіло красиве зовні і здорове всередині. З початку 2000 років люди, які займаються спортом стали еталонами краси та ідолами для багатьох. Місто Вінницю з легкістю можна назвати спортивним містом адже в у кожному районі та мікрорайоні міста є фітнес – зали. Біля шкіл переобладнані і покращені спортивні майданчики – усе створено для того, щоб вінничани піклувались про свою фізичну форму. Далі на ivinnychanyn.
Хочемо розповісти в статті про те, як розвивалися спортивні смаки на Вінниччині до революції.
Давні часи
На території Подільської землі здавна жили народи, які славилися своєю військовою міццю. За даними дослідницьких джерел ще у VII столітті східні слов’яни, які були славними і сильними воїнами, вводили обов’язкові фізичні вправи у виховання дітей та дорослих. Обов’язковими вправами були: біг, плавання, стрибки, боротьба, танці, метання списа та каменів, стрільба з лука, бої палицями які були наближеними до справжнього бою, верхова їзда, веслування на рибальських човнах та інших вправ, які були спрямовані на розвиток швидкості, витривалості, військової винахідливості, спритності, сміливості.
Фізичні вправи також були частиною святкових ігрищ на честь бога грому Перуна, бога сонця Дажа, бога вогню Хорса. Фізичні вправи застосовувати при святкуванні найкоротшого дня взимку (свято колядок) та найдовшого дня влітку – Купайло, а також на проводах, після поховання мертвого. Задукоментовано більше 600 ігор, які спрямовані на фізичний розвиток.
В часи постійних війн і боротьби за існування високо цінувалися фізично розвинені люди і вправні воїни. Одним із перших відомих воїнів, які жили на території Поділля і Вінниччини зокрема був Ілля Муровлянин (Муромець), тобто богатир з річки Мурафи. Казка про Іллю Муравлянина вперше написана подільським етнографом та дослідником Андрієм Дамінським та ходить до книги етнографа “Казки та оповідання з Поділля”, видана в 1928 році.
Система народного фізичного виховання не припинилася навіть тоді коли насильно було введено християнство на українській землі. В народі зберігали і передавали наступним поколінням прогресивні форми фізичного виховання. Пізніше фізичні вправи з язичницьких ігрищ переросли в православні ритуали: боротьба, біг наввипередки, стрибки через штучні перепони, ігри в бабку, цурку, гилку. Поширеними були як літніі ігри (біг, стрибки, рухливі ігри, бої, плавання) так і зимові (катання на санчатах, лижах).
За часів Київської Русі на Поділлі і зокрема на Вінниччині зустрічалася практика “Дядьків-пестунів” – це були прості люди які виховували панських дітей із застосування фізичних вправ.
Період козацтва на Вінниччині
Серед Подільських земель саме Вінниччина найбільше страждає від набігів печенігів. За однією із теорій, метою створення козацьких загонів, була охорона прикордонних земель від нападу ворогів. Так як козаки повинні бути завжди на поготові оберігати населення та землю від ворогів, фізична і військова підготовка козаків була на високому рівні.
Основна військова підготовка козаків складалася з:
- верхової їзди;
- фехтування на шаблях;
- вправи з списом і пікою;
- швидкісно-силові вправи;
- боротьба;
- розвиток витривалості.
Фізична підготовка козаків розпочиналася з юного віку, практикувалася кожного дня, не припинялась незалежно від займаної посади.
Винахідливість козаків вражала:
- підбиралися до ворога накрившись човном або заглибившись під воду, користуючись лише трубкою для дихання;
- робили засідки або годинами переховувалися від ворога;
- робили завали для ворога на дорозі, щоб не дати втекти;
- заманювали ворогів у заздалегідь облаштовані ями та ополонки ;
- вибирали для бою найвигідніші місця;
- застосовували військові хитрощі і тактику.
Усьому військовому ремеслу козаки навчалися під час військово-фізкультурних ігор.
На свята у козаків були свої святкування: подолання на коні перешкод (ям, канав, огорожі, водних перепон), стрільба з місця та на скаку, фехтування і боротьба на пасках. Переможців нагороджували зброєю і великою славою поміж побратимів.
Спорт серед знаті
Власники та некороновані королі Поділля і Вінниччини: Потоцькі, Грохольські, Ярошинські, Свейковські та інша менш відома знать, мали свої спортивні розваги. Розвагами і фізичною активністю, які були поширені серед знаті були:
- верхова їзда для чоловіків та жінок;
- фехтування на еспадронах, шаблях, рапирах, кинжалах;
- стрільба з луків, пістолетів, рушниць, полювання на звірів;
- піші та кінні прогулянки;
- ігри з м’ячем;
- шахи та шашки;
- плавання в спеціально споруджених ставках та фільварках.
Знать, при будівництві власних палаців і маєтків у Вінниці, Браїлові, Немирові, Тульчині та інших містах та селах, обов’язково облаштовувала зали для фехтування і танців.
Дореволюційні часи
В період розбудови Вінниці, а саме на межі ХІХ і ХХ століть, розвиток фізкультури і спорту був на висоті. Саме тому, що у економічно розвинуте місто приїздили великі люди. Зокрема, великий вклад в розвиток не тільки медицини , а й спорту в регіоні доклав Микола Іванович Пирогов. Видатний хірург дослідив позитивний вплив фізичних вправ на організм людини. Завдяки такому висновку Миколи Пирогова провідні вчені Сєченов і Павлов продовжили вивчати вплив фізичної культури на організм людини, розвивали свої вчення. Як наслідок почали виникати нові науки такі як спортивна фізіологія.
Про розвиток спорту на Вінниччині в дореволюційні часи мало інформації, адже з приходом нової влади величезна кількість документів та архівних даних було знищено.
Незважаючи на знищення документальних свідчень про спортивні звичаї на Вінниччині в дореволюційні часи є багато народних переказів про народних героїв.
Відомий народний месник родом з Вінниччини – Устим Кармелюк є героєм одного із таких сказань. За переказами, Устим Кармелюк, володів неабиякою силою, спритністю, витривалістю, сміливістю. Устим був спроможним розірвати залізні ланцюги, спуститися з прямовисного муру, в рукопашну подолати не одного ворога, переплисти під водою велику відстань. Усі його фізичні та розумові властивості було направлено на захист знедолених та бідноти.
Билини розповідають нам про силачів, які жили у селі Мачуха, Немирівського району, сім’я: батько, мати і їх 14 дітей. За розповідями старожилів батько був зростом до двох метрів, широкоплечий та кремезний, мав неабияку силу. Мати – поступалась батькові лише трохи в рості, адже була теж неймовірно сильною. Батько мав силу переносити коня за потреби, а мати могла сама відважити плечем віз наповнений сіном. Жило подружжя в кінці XIX століття. До речі померло подружжя тоді, коли обом перевалило за сотню років. Ця розповідь не просто легенда – вона засвідчена очевидцями тих років і передається з покоління в покоління односельчан подружжя богатирів.
Скаутський рух
В дореволюційні часи на Вінниччині був розповсюджений скаутський рух, який передбачав у своїй системі фізичне виховання. Спортивно-патріотичні групи, які розміщувались в навчальних закладах Вінниці дореволюційної носили назви “Сокіл”, “Січ”, “Пласт”.
З 1910 по 1915 роки на острові, який розділяв річку Південний Буг розташовувався яхт – клуб “Спорт”, який був спортивним осередком Вінниці, початку ХХ.
Перші гуртки та змагання
На початку 1911 року у містах Вінниця, Тульчин, Ямпіль, Жмеринка та Козятин з’явилися спортивні гуртки. Чіткої спеціалізації у гуртків не було. В гуртках об’єднувалися прихильники футболу, волейболу, боротьби, важкої та легкої атлетики.
На початку ХХ століття почали проводити змагання з важкої атлетики та боротьби. Вперше до Вінниці приїхали зірки важкої атлетики: Костянтин Павленко, В. К. Крамаренко, А. К. Анохін, вони і стали першими тренерами для охочих до важкої атлетики.
В залі Могилів – Подільської гімназії та Барського реального училища працювали гуртки гімнастики.
Футбол почав з’являтися з 1911 року. Перший мяч був привезений з Петербурга Борисом Адаліні, сином начальника армійського корпусу. Грали на пустирі, навпроти Кумбар. Спочатку правил не знали. А 1912 року у Вінниці було уже 2 команди з футболу. Повідомляє нам книга Спортивна Вінниччина.
Це лише початок розвитку Вінниці – спортивної, яка пізніше стала батьківщиною відомих спортсменів, майстрів спорту і олімпійських чемпіонів.
