22 вересня всі українці раділи гарній звістці про звільнення наших військових з тривалого російського полону. З 215 звільнених захисників 188 осіб обороняли “Азовсталь”, з яких 108 “азовців”, решта – нацгвардійці, морпіхи, прикордонники, поліцейські, тероборонівці та працівники СБУ. Додому повернулись три вінничани, серед яких Віктор Цебрик, Євгеній Дзись, а також Назарій Гринцевич — наймолодший з бійців “Азову”. Далі на ivinnychanyn.
З дитинства прагнув служити в “Азові”
Як повідомляє vn.20minut.ua, Назар змалечку ріс у патріотичному оточенні та хотів стати військовим, адже коли розпочалось вторгнення на українські землі хлопчику виповнилось лише одинадцять років. Тоді дізнався про новий окремий полк спеціального призначення. Тому з досягненням вісімнадцятирічного віку підписав контракт на службу у Збройних силах України та, пройшовши суворий відбір, вступив до лав “Азову”. За рік здобув навички парамедика та працював із позивним “Грінка”, а також навчав інших основ медичної допомоги.
Востаннє родина бачила Назарія у грудні 2021 року, коли він приїжджав додому у відпустку. Від початку повномасштабної війни протягом трьох місяців тримав оборону “Азовсталі”. Там отримав контуження та осколкове поранення обличчя, проте це не завадило юному герою продовжувати виконувати роботу та надавати медичну допомогу своїм побратимам. Як розповіла мати Маріанна Колос під час блокади тричі прощався з родиною, але зміг вистояти до останнього.
З 16 травня за наказом Володимира Зеленського “Грінка” разом з іншими захисниками Маріуполя склали зброю, вийшли з оточення та потрапили в полон.
З 17 травня зв’язок захисника з родиною перервався. На чотири місяці Назар опинився замкнутим в колонії на окупованій території Донецької області. Останній раз мати військового чула голос сина в кінці травня в одному з пропагандистських інтерв’ю. З того часу новин про сина не було аж до вересня.
Довгоочікувана звістка
Невідомість розвіялась ввечері 21 вересня, коли Маріанні зателефонували з невідомого номера, а в слухавці почувся знайомий голос сина. “Мамо, це Назар. Я в Україні” — слова, які стали першими та найголовнішими в житті родини після чотирьох місяців полону. Нині Назарій уже повернувся додому, до родини у Вінницю.
За героїчну службу та врятовані життя поранених побратимів Президент нагородив Назарія Гринцевича орденом “За мужність” третього ступеня.