Переселенці зі східних областей давно помітили, що на Вінниччині простіше порозумітися з місцевими, якщо говорити суржиком, а не “рафінованою” мовою засобів масової інформації. Тут є багато діалектних слів, а також архаїзмів. Як навчитися розуміти їх, які слова створюють регіональний колорит тутешньої мовної спільноти? Розбираємо на ivinnychanyn.com.
Суржик і діалект у Вінниці та області: різниця
Мовознавці зазвичай позитивно ставляться до поняття діалект і негативно – до суржику. Не всі розуміють різницю, але вона цілком очевидна. Суржик хаотично поєднує лексику двох або більше мов, при цьому не йдеться про дотримання бодай якихось правил. Через це можуть бути непорозуміння між носіями української мови з різних регіонів.
| Говорить вінничанин | Сприймає носій літературної мови | Мається на увазі |
| Я приїду на ту неділю. | Я приїду в останній день наступного тижня. | Я приїду якогось дня наступного тижня. |
| Візьми любу книжку. | Візьми улюблену книжку. | Візьми будь-яку книжку. |
| Автобус приїде в час. | Автобус приїде вчасно чи в якийсь певний час. | Автобус приїде о першій годині. |
На противагу невпорядкованому суржику, діалект є абсолютно легітимним і нормальним явищем. Непорозуміння через нього теж можуть бути, але окремі вислови можна додатково пояснювати. Не кожен переселенець зі сходу зрозуміє, наприклад, такі слова, які належать до сільських діалектизмів Вінниччини:
- радюжка – похідне слово від рядно, яке означає грубу тканину або покривало, що використовують для застилання чи укриття;
- шопа – майстерня, яка зазвичай розташована біля жилої хати;
- груба – пічка, якою опалюють будівлю за допомогою твердого палива;
- льох – погріб;
- льоха – свиня.
Справді, на Вінниччині, яка свого часу потрапляла під вплив російського і польського мовного середовища, можна почути й суржик: “час” замість “година”, “остановка” замість “зупинка” чи “врем’я” замість “час”. Далі ми звернемо увагу на діалектні слова, значна частина яких сприймаються як архаїзми. Але спершу розгляньмо особливості вінницької фонетики.
Вінницький діалект: фонетичні особливості
Подільський діалект, поширений на Вінниччині, відрізняється деякими особливостями фонетики. Скажімо, не зовсім звично може звучати “ч” (надто твердо або, навпаки, м’яко). Крім того, досить часто м’який “р” у багатьох словах може ставати твердим:
- вечера (замість вечеря);
- радно (замість рядно);
- бурак або барак (замість буряк);
- порадок;
- господарувати.
Твердим може ставати й звук “в”, наприклад у слові “свято”, яке часто вимовляють як свато або навіть сьвато. Частка “ще” може перетворитись на “ше”, подібно як у багатьох місцевостях України сполучник чи займенник “що” вимовляють як “шо”.
У деяких місцевостях є тенденція до додавання протетичного (приставного) г у словах, які в літературній мові мають голосний на початку:
- голія;
- горати;
- гінший;
- гонука;
- гіндика.
У деяких словах буде відрізнятися від нормативного наголос (кропива, жалива). При відмінюванні дієслів кінцевий приголосний основи часто буде звучати не зовсім звично: ходю або хожу (замість ходжу), носю (замість ношу). Також часто може звучати твердий т замість м’якого в іменниках чи дієсловах: ходит, робит, кіст, гіст. До речі, перед “і” приголосний може не пом’якшуватись, що людині з іншого регіону досить важко повторити. Коли вживаються слова з губними приголосними (м, в), є тенденція до заміни йотованих приголосних: мнясо, мнята, здоровля тощо.
Архаїзми Вінниці: чи вийдуть вони з ужитку?
З давніх-давен місцеві говірки й діалекти на Вінниччині відрізнялись деякими особливостями, як-от формою двоїни. Тобто коли іменник має пару, він міг опинитися у формі, яка відрізняється від множини. Чи така морфологічна особливість вийшла з ужитку? Мовознавиця Інна Гороф’янюк каже, що сьогоднішні студенти з області природним чином вживають у розмові вислови на кшталт дві руці, дві нозі, що зайвий раз доводить: ця особливість ще жива. Також числівник “чотири” старші люди доволі часто вимовляють як штири.
На вінницькому базарі сьогодні можна придбати п’ядьове сало, що відсилає нас до прадавнього слова п’ядь на позначення кулака. Вислів вказує на ширину (розміром з кілька пальців) і нормально сприймається більшістю вінничан.
Поширені слова вінницького діалекту: приклади
Подільський говір, як уже говорилося, історично поєднав у собі деякі лексеми з польської та російської мов. Багато з них добре адаптувалися в мовленні носіїв і зовсім не сприймаються як суржик. Наприклад, на Вінниччині можна почути таке слово, як допіру, що означає “щойно” або (рідше) “тепер”. Воно схоже на польське dopiero [допєро], яке має подібне значення.
Деякі діалектні слова Вінницької області можуть вживатися також і в інших говорах, зокрема в буковинському, волинському й наддністрянському. Це стало можливим через історичні події, територіальну близькість і переселення людей, які їхали на чужину в пошуках кращого життя або через воєнні події. Але якщо говорити про поширені саме в нашій області діалектні слова, то можна навести великий список. Ось лише невелика частина:
- Кульчики – сережки.
- Бараболя – картопля. Дрібну картоплю також інколи називають гогою.
- Рихтувати – готувати щось, також поширене слово рихтуватися (готуватися).
- Словом обійсця (замість нормованого обійстя) у Вінницькій області називають подвір’я, територію навколо житлового будинку або садибу.
- Їден (єден) – один.
- Гоїрок означає огірок. І це ще одне слово, яке звучить схоже на літературне, але трохи змінене через схильність місцевих мешканців переставляти букви, якщо так простіше вимовляти.
- Морва – шовковиця.
- Черека – черешні.
- Кабак – гарбуз. Тут потрібно бути особливо уважним, бо можна не порозумітися, подумавши на кабачок.
- Морелі – абрикоси.
- Лопату можуть називати шуфлею (якщо вона широка) або рискалем (якщо штикова).
- Літню кухню у деяких районах називають коморою, а в інших – катрагою.
- Домашнє взуття або взуття для подвір’я по-вінницьки звучатиме як чуні або капці. Друге слово поширене й в інших областях, а перше є більш регіональним.
- Коли кажуть, що йдуть порати, мають на увазі: займатися домашнім господарством.
- Дурно може означати без оплати чи без компенсації.
Як бачимо, багато слів вінницького діалекту пов’язані з сільським побутом чи сільськогосподарськими культурами.
Різниця у діалектах Вінницької області
Варто зазначити, що не слід говорити про якийсь єдиний вінницький діалект, характерний для всієї області. У кожному районі можуть бути свої говірки з унікальними особливостями. Це територіальні діалекти – на сході області більше запозичень із російської мови, на півдні (ближче до Молдови) – із румунської, а в західній частині переважають прикарпатські й польські слова.
Скажімо, у Мурованих Курилівцях і довколишніх селах використовують такі слова:
- подра – горище над сараєм;
- бардаш – сокира;
- ниньки – сьогодні;
- дати бука – вдарити палкою.
А ось які слова характерні для Погребищенського району:
- Гуня – грубий верхній одяг.
- Кихлик – сухий виріб із борошна. Це може бути печиво, скибка хліба, але начинка не передбачена.
- Джибуляти – йти геть.
У Ладижині й поблизьких селах збереглися такі оригінальні лексеми, які схожі на архаїзми:
- Галатин – людина, що завжди кудись поспішає. Вона може не дивитися під ноги, за щось постійно зачіплятися.
- Панісці – нігті.
В Оратівському районі не зовсім звично використовується слово байдужий. Під ним можуть мати на увазі не те, що комусь усе одно, а “хороший”, “нормальний”. Також можна почути вказівні займенники ось-до, ось-дого й он-до, універсальне дієслово-замінник зацегокати. А ще пряником, або праником, можуть назвати звичайне печиво.
Безумовно, вінницький діалект є яскравою частиною української мови. Він додає їй неповторного колориту. Подібне дослідження проводили про мову на Рівненщині.