Острів Спорт не знайдеш ні на сучасних картах, ні у реальному житті, адже він існував в минулому столітті до моменту будівництва Сабарівської ГЕС. Колись острів був наповнений містянами, які збирались тут оздоровитись та розважитись, але зараз він повністю розташовується під водою. Далі на ivinnychanyn.
Як виглядав затонулий острів
Острів Спорт розташовувався між Бригантиною та Кумбарами. Він став центром активного відпочинку біля води. Активна розбудова спортивної інфраструктури розпочалась ще у 1904 році. Тоді вчитель малювання реального училища В’ячеслав Корнеєв запропонував ідею створення школу плавання та греблі на невеличкій ділянці острова.
Для залучення молоді до плавання були облаштовані спеціальні купальні з басейнами, адже в той час серед містян відвідування річки в межах Вінниці не набувало особливої популярності: в місті не було спеціально облаштованих пляжів й купальних костюмів теж не існувало, а сама річка Південний Буг використовувалась для зливу відходів, оскільки ще не існувало каналізації. Для вінничан облаштовували приватні купальні, де купання у загальній огорожі коштувало одну копійку, а в окремій – п’ять копійок. Найпопулярнішим місцем була купальня біля артинівських сходів, звідки був вихід до річки. Там також були лавки та декілька цвяхів в стінах, де можна було залишити одяг.
В 1910-х роках на острові звели велику купальню. В її центрі розташовувався басейн з дерев’яним дном, глибиною до 1,2 метрa та розмірами три на п’ять метрів. Стіни прикрашали плакати зі схемами та описами різних стилів плавання. Декількох занять вистачало, аби навчити плавати дитину або дорослого.
Крім того, на острові також збудували буфет, поле для крокету, боулінг, сторожку, гімнастичне містечко та туалет.
Відкриття яхт-клубу
Одночасно з будівництвом купальні працювали над створенням яхт-клубу. Пристань розтягувалась на кілометр посеред річки. Зведення яхт-клубу відбувалось на кошти вінницької інтелігенції, тому будівництво йшло швидко й без зупинок. Для виокремлення найбільш активних меценатів, човни називались на їх честь. Так яхта “Граф Здислав” отримала назву в честь графа Здислава Грохольського, а “Maria Laura” — дружини Ігнація Щеневского.
В арсеналі яхт-клубу знаходились найкращі човни того часу. Це були однотипні шлюпки зі столичної майстерні Саковського, ціною 70 карбованців за кожну. Найшвидшою була “Жемчужина”, виконана з тонкошарової сріблястої ялини, що придавала легкості. Схожа на неї була ще яхта “Ундіна”, яка неодноразово здобувала призи у параді човнів, що проводився на Південному Бузі. Для змагання за приз необхідно було оздобити та вміло презентувати свій човен.
Поруч розташовувалась човнова станція, де за 5-10 копійок можна орендувати човен для прогулянки річкою.
Діти мали власні розваги, адже керувати човном без дорослих їм було не під силу. Тоді вони вигадали плавання у коритах на швидкість. Вони сідали в них схрестивши ноги і гребли веслом “під себе”, аби їх плавальний транспорт не розвертався. Таким способом необхідно було подолати відстань в 50-60 метрів, найкращі отримували нагороди.
Острів був відкритий для відвідування щодня, тільки у неділю мав скорочений графік роботи, що дозволяло вінничанам прийти сюди у будь-який зручний для них час. З 1915 року острів Спорт почав занепадати, тоді його майно почали продавати для закупівлі навчальних рушниць для учнів Реального училища. За часів радянської влади опустів зовсім. Будівництво Сабарівської гідроелектростанції призвело до підвищення рівня води у Південному бузі, через що острів Спорт опинився повністю під водою.
