8 Лютого 2023

Сеанси каністерапії у Вінниці: як працюють чотирилапі “реабілітологи”

Related

Операція під наглядом саперів: як витягували нерозірвану гранату з тіла українського захисника

Андрій В'ячеславович Верба — військовий хірург, генерал-майор Медичних сил...

Як вінницька художниця перетворює ящики від боєприпасів на витвори мистецтва

Олена Косівська — вінницька художниця з Мурованих Курилівців Вінницької...

Вінницький фотограф знайомить світ з війною в Україні

Костянтин Ревуцький — відомий вінницький фотограф, який у мирний...

До чого приводить схуднення: випадки анорексії у Вінниці

Щорічно до Вінницької обласної психоневрологічної лікарні імені Ющенка поступають...

Share

Каністерапія є методом реабілітації за допомогою спеціально навчених і відібраних собак. Ідея зоотерапії вперше з’явилась у американського психіатра Бориса Левінсона. Він помітив, що пацієнти, які на сеансі спілкувались з його веселим псом Джингл, мали кращі результати лікування. Надалі такий метод лікування почали використовувати й інші психологи, психотерапевти та психіатри, зокрема й вінницькі спеціалісти. Далі на ivinnychanyn.

Чи кожна собака може стати терапевтом

Ян Петінов працює психологом у компанії “Чотири лапи Україна”, благодійного фонду FOUR PAWS International та керує проєктом “Людино-тваринна взаємодія”. Для каністерапії відбирають собак, спираючись в першу чергу на їх характер. Пес не обов’язково має бути породистим, головне аби йому були притаманні весела вдача, спокійний характер, товариськість, терплячість і схильність до емпатії. 

Навчання проводяться за методом позитивного підкріплення. Коли за правильну поведінку, тварини отримують смаколик у винагороду. Якщо поведінка собаки не влаштовує, тоді його ігнорують та не дають смаколики. При цьому жодного насильства не застосовується, а лише даються підказки тваринам, що їм потрібно робити, а що не слід. 

Як шукали собак для каністерапії

Відповідних собак організатори проєкту вирішили шукати у притулках та на вулицях. В загальному переглянули близько 800 тварин.

Перший пес з’явився у 2018 році. Якось Ян гуляв містом, де зустрів на зупинці милого рудого песика, налаштованого на спілкування, на жаль, тоді не було можливості забрати. Тому чоловік вирішив прийти за нею наступного разу, але тоді собаки вже не було. Через місяць пошуків психолог знову зустрів руду красуню під тією самою трамвайною зупинкою. Одразу приманив до себе, викликав таксі та забрав. Нового співробітника назвали Ліса. Через чотири місяці адаптації та рік підготовки Ліса приступила до роботи з першими пацієнтами.

В лютому 2019 року колектив поповнився ще однією собакою — Бусею, яку взяли за рекомендацією собачого психолога. Обидві собаки є безпорідними, а їх життя з великою ймовірністю могло б пройти на вулиці. Ліса і Буся живуть у власних провідників, які пройшли навчання у професійних кінологів та займаються дресируванням перед спілкуванням з пацієнтами. 

Без посмішки не обійтись

У 2019 році організація почала співпрацювати з Вінницьким обласним пансіонатом для осіб з інвалідністю й осіб похилого віку, де кожного тижня проводили добровільні заняття “Активність з собакою”. Під наглядом провідника всі охочі могли пограти з тваринами, погодувати, погладити. Люди охоче підтримали ідею та кожний сеанс супроводжувався великими посмішками, відкритими обіймами та веселими емоціями. 

Спілкування з собаками допомагає дітям побороти страхи, отримати мотивацію на вдосконалення різних навичок. Дорослі та люди похилого віку завдяки таким сеансам можуть легше справитися з самотністю, посттравматичним синдромом та стресом, підвищувати уважність тощо. Багаторазові дослідження показали, що терапія з собаками позитивно впливає на лікування депресії, безсоння, розладів харчової поведінки, неврозів, відновлення після травм, інсультів, корекції ДЦП, синдрому Дауна, хвороби Альцгеймера, різних видів деменції, а також розладів аутистичного спектра. 

Якось під час одного з сеансів співробітник організації разом з собакою підійшли до пенсіонера в інвалідному візку, який тимчасово проживав у пансіонаті після перенесеного інсульту. Ліса поставила передні лапи на коліна, завдяки чому чоловік ледь зміг погладити тварину. Одночасно на його обличчі виникла посмішка. Родичі сказали, що після інсульту він ні разу не посміхнувся до цього моменту.

.,.,.,.