Скрині були важливим елементом інтер’єру традиційної української хати. Вони заміняли звичайні шафи та використовувались для зберігання одягу, постелі, рушників, посуду, прикрас тощо, пише ivinnychanyn.com.
Їх виготовляли з дерев’яних дощок, використовували дуб, липу, клен. Купували на ярмарку або замовляли у майстрів. Скриня нагадувала великий ящик із плоскою чи злегка випуклою кришкою. ЇЇ прикрашали розписом, кованими та різьбленими елементами. Останні особливо були поширені на території Вінниччини. Вона завжди закривалась на замок. Іноді скриня була настільки великою, що використовувалась як стіл чи лава для сну. Також у Східному Поділлі скрині стояли на ніжках чи коліщатах. Їх ставили у кутку будинку навпроти печі, та називали це місце красним або червоним кутком.
Коли починали збирати скрині
Скриня відігравала важливу роль в історії родини, адже вона передавалась у спадок з покоління у покоління. Перші скрині у дівчат з’являлись приблизно у 10 років, коли вони починали вчитись вишивати, в’язати, прясти чи ткати. Крім того, раніше вони рано виходили заміж, десь у 15-16 років, тому до весілля мали встигнути підготувати собі придане. Дівчат, кому було вже за 20 років, вважали старими дівами та на їх жіночій долі часто ставили хрест.
Що зберігали у скринях
Наповнення скрині, як правило залежало від майнового стану родини дівчини та від її особистої майстерності. Наприклад, могло зберігатись від 10 до 100 сорочок. Ті, хто мав кілька десятків сорочок часто виготовляли їх на замовлення. Сорочки вишивали не тільки заради більшої привабливості, але й щоб посилити її захисну дію. Часто на території Вінниччини вишивали білі сорочки білою ниткою.
Червоний колір символізував любов та пристрасть, тому часто використовувався для оздоблення весільних сорочок. Чорні нитки коштували дорого, тому їх використовували для вишивки одягу для особливих урочистих подій. Він був символом мудрості та рішучості.
Також зберігали головні убори. Молоді дівчата тримали вінки, заміжні збирали хустки. Серед вінничанок були поширені очіпки, каптури, намітки та на межі з Молдовою можна було зустріти нафрами. Для жінок, які хотіли одягатися краще, але не дозволяв майновий стан, існували так звані “хустки на чотири дні”. Вони були великими і поділені на чотири частини різних кольорів, завдяки чому можна було купити одну хустку і намотувати її різними способами, аби складалось враження що це чотири різні хустки.
Серед прикрас у скриню складали різні намиста, ланцюжки з монетами, пацьорки — скляне намисто та згарди — ланцюжки з бісеру, що нашивали на оксамитову стрічку.
Крім одягу, у скринях тримали полотна, з яких шили потім одяг, іграшки, рушники та інші речі для себе та родини. Серед рушників були повсякденні, якими щодня користувались у побуті, декоративні, якими прикрашали хату та обрядові.
Що складали у скриню після заміжжя
Після весілля та переїзду у будинок чоловіка, ніхто з нових родичів не міг забирати скриню, копирсатись у речах чи навіть заглядати всередину без дозволу її власниці. Одночасно було неприпустимим, аби дівчина приходила у родину без скрині, бо тоді б свекруха спокою не давала.
Перебуваючи у шлюбі, жінки продовжували наповнювати скриню. Вони складали особисті та цінні для себе речі, вони навіть могли бути не дорогими з матеріальної точки зору, але важливими для неї самої. Наприклад, першу сорочку дитини, яку вдягнули після першого купання, зберігали аби потім хоч раз одягнути на кожну наступну дитину. А дітей, як правило, в українських сім’ях було багато, Вважалося, що завдяки цьому діти будуть жити у злагоді й рід процвітатиме.
