Вінницькі катакомби являють собою систему підземних ходів, що колись існували під історичним архітектурним комплексом Мури. Відразу зазначимо, що через численні обвали та замуровані ходи, єдиної системи підземних коридорів вже не існує. Але існування катакомб підтверджується архівними записами та окремими залишками проходів, що іноді нагадують про себе просіданням землі та обвалами. Старі тунелі мають вік близько 350-370 років. Їх умовне розташування обмежується на сході Центральним мостом через річку Південний Буг. Загальна протяжність сягає близько 40 метрів. Далі на ivinnychanyn.
Коли і навіщо були створені підземні ходи
Існує гіпотеза, що вінницькі катакомби вирили ще у XV-XVI столітті аби містяни могли сховатись від татарських набігів. Проте перша документальна згадка датована лише XVII століттям. Підземний комплекс складався з довгих коридорів, склепінь, кімнат і цілих споруд, що використовувались з оборонною, захисною та господарською метою. Розміри найбільшого приміщення становили 2,2 на 3,5 метри. А глибина розміщення ходів сягала від одного до восьми метрів. Дослідниками підземель зазначається, що будівництво відбувалось за цікавою технологією: спочатку виривалась велика котловина, де прокладали стіни і замуровували склепіння, які вже згодом засипали землею.
Підземні ходи мали розгалужений напрямок та декілька входів: один в кухні Свято-Преображенського кафедрального собору, другий на території Єзуїтського монастиря, та ще один згодом з’явився на території капуцинського костелу. Історики припускають, що цими тунелями можна було дістатись до Мурів та до Південного Бугу.
Існування катакомб підтверджується записами у монастирському літописі храму Святої Діви Марії Ангельської, перепис якого зберігається в одній з бібліотек Кракова. В замітках позначається, що староста міста Юзеф Чосновський наказав прокласти підземний хід аж до річки. Можливо саме цей хід від капуцинського костелу сполучався з ще одним ходом, що був прокладений до Єзуїтського монастиря, створюючи складну систему вінницьких підземель. Метою цих ходів було створення можливості для евакуації у випадку пожеж або нападів на місто, а також підвезення їжі, зброї, техніки.
Син української письменниці Марко Вовчок в листах описував, як під час навчання у Вінниці він відвідав екскурсію міськими підземеллями, де заходили біля Єзуїтського костелу, а виходили на Старому місті.
Підвали капуцинського костелу
Найкращим чином підземні вінницькі тунелі збереглися саме на території костелу Святої Діви Марії Ангельської. Монастир був побудований у 1744 році. Тоді капуцини обрали це місце завдяки наявності цих підземних приміщень. Після зведення храму південне крило мало двоповерхові підвали. Перший поверх виконував функції льоху, де зберігали харчові продукти, службовий інвентар та особисті речі. Другий поверх у глибину був створений значно раніше, про що свідчить стан цегли. Тому можна припустити, що він був частиною стародавніх підземель.
Проте, спустившись у старий підвал, побачити довгі розгалужені коридори буде неможливо, адже прохід замурований. Підтвердити наявність ходів можна лише зруйнувавши стіну, проте служителі костелу поки що не готові на такий крок, бо це може зашкодити цілісності будівлі.
Екскурсії підземеллям
З 2016 року підземелля костелу Святої Діви Марії Ангельської стало відкрите для охочих “глибше” дізнатись історію міста. Служителі ордену доклали великих зусиль аби реставрувати підвали. На відновлення кімнати першого поверху пішло близько 20 років. Підвал складається з декількох кімнат, з’єднаних довгими вузькими коридорами. Але найцікавішою точкою екскурсії залишається другий підвальний поверх. Виручені кошти з екскурсій сприяють подальшій реставрації та дослідження підземель, аби відкрити у місті ще одну історичну пам’ятку.
