Традиції та звичаї Вінниччини

Для українців завжди велике значення мали обряди, традиції та звичаї, які передавалися з покоління в покоління. Це одне з того, на чому базується національна свідомість та ідентичність кожної людини. З плином часу деякі елементи святкувань та звичаї змінювалися, трансформувалися під сучасні реалії, але їх сакральний зміст залишився тим самим. Пропонуємо вам ознайомитися з традиціями, яких придержувалися наші предки в осінню пору та взимку. Далі на ivinnychanyn.

Золота осінь

Восени молодь влаштовувала вечорниці (досвітки, редути) — можна сказати, що це була репетиція зимових святок. Дівчата збиралися в одній хаті та вишивали, шили, пряли, все це супроводжувалося жартами та піснями. Інколи приходили та хлопці, які могли щось полагодити, або ж просто грали в карти чи загравали до дівчат.

Покрова Пресвятої Богородиці

За традицією до цього дня усі роботи в полях мали бути завершені.Також цей час вважався найвдалішим для взяття шлюбу. 

Зимові свята

Зимова пора щедра на свята, а з ними та на народні традиції. 

Введення в храм пресвятої Богородиці

Старші люди кажуть, що саме у цей день «літо вводиться в зиму». Традиційно у цей день першими в хату пускали лише чоловіків, щоб у сім’ї був щастя та добробут. 

Свято Катерини

У цей день дівчата на Поділлі дівчата ломали гілки вишні та ставили їх у воду, якщо вони зацвітуть до Різдва — скоро буде весілля. Також у день Катерини «закликали дол»: варили кашу з маком, потім виходили з нею на вулицю та приговорювали: «Доле, ходи до нас вечеряти». Або потрібно було спробувати покликати когось, стоячи на узліссі. Якщо хтось обізветься близько, то і доля поряд ходить, якщо далеко — то навряд наречений буде з місцевих.

Свято Андрія

На Андрія дівчата любили ворожити. На Вінниччині дівчата замішували тісто на воді, яку мали принести з колодязя чи річки у роті та пекли з нього невеликі булочки — балабушки. Кожна випікала свою.Булочки намащували салом і викладали на ослінчику.

Чию балабушку собака з’їсть першою — перша заміж піде. Якщо булочка залишилися нечепаною — у цьому році весілля у дівчини не буде.

Також дівчата рахували дрова в оберемку та штахети у тину, якщо їх буде парна кількість — це хороший знак. Ще панянки клали під подушку пояс або гребінь та чекали, що їм насниться їхній суджений.

Також на Поділлі була поширена традиція на Андрія «кусати калиту«. Це був великий корж, обмазаний медом або цукром, який чіпляли ниткою до балок на стелі. Потрібно було начебто приїхати на кочерзі, як вершник, до калити, підстрибнути та відкусити шматок коржа, при цьому не засміятися. У кого виходило, то начебто щасливо одружиться наступного року, а у кого ні — тому попередньо назначений «писар«

обмащував обличчя сажею.

Свято Миколая

На Вінниччині існує традиція дарувати подарунки від імені Миколая. У цей день раніше випікали святкове печиво — миколайчики, які клали дітям під подушку. Якщо дитинча було неслухняне, то батьки могли разом з гостинцем покласти та різочку.

Різдвяні свята

На Поділля особливо шанували Різдво, Новий Рік та Хрещення. У ці дні хату прикрашали вишиваними рушниками, паперовими квітами та витинанками. Напередодні різдва вся родина збиралася за один столом на Святвечір. Господар у цей день заносив у будинок сніп сіна, який називали «дідух« та ставили його у куток. Потім його обмолочували та зібраним зерном починали засівання. Святковий стіл під скатертиною застилали сіном, а у кутки клали по зубчику часника. Господиня готувала 12 пісних страв, варили кутю. На Вінниччині вірили, що душі померлих у цей день прилітають до хати, тож було прийнято обов’язково поминати їх добрим словом. Для них залишали на ніч рештки їжі на столі, посуд мити у цей день вважали гріхом. Ложки клали у горщик з кутею, якщо одна з них на ранок була перевернута — це передрікало її власнику нещастя та смерть у наступному році.

Також люди вірили, що у цей день худоба може говорити, тому її кормили хлібом.

На Святвечір також була традиція носити вечерю хрещеним. Вони в свою чергу дарували хрещеникам подарунки, як правило, це були цукерки та інші смачні гостинці.

Ввечері напередодні Різдва починали колядувати. Молоді парубки ходили по різним домівкам, співали пісні, прославляли господарів, а це отримували якусь винагороду

Люди вірили, що всі побажання, сказані у період святок, збуваються. 

На Східному Поділлі колядники ходили з зіркою,яку виготовляли з решета, до якого прилаштовували роги та прикрашали всю цю конструкцію фольгою, кольоровим папером та стрічками, всередину іноді ставили свічку.

Також був цікавий звичай лякати дерева. Господар підходив до дерев з сокирою дерева та легенько стукав по стовбуру, при цьому лякаючи, що зрубає, якщо те не вродить. Кажуть, після такого був небувалий раніше урожай.

Вранці на Різдво люди віталися фразою:«Христос народився!», а у відповідь лунало: — «Славімо його!». У цей день накривали святковий стіл, на якому було багато м’ясних страв, шинка, ковбаси. Вся родина збиралася разом.

Свято Василя

У переддень свята Василя святкували Маланку. Один з парубків переодягався у жіночий одяг та грав роль Меланки, інші теж перевтілювалася у різних цікавих персонажів та звірів. Такою веселою компанією вони йшли щедрувати.

Також був такий звичай, як «водіння кози» серед колядників був парубок, який виконував роль кози. На нього одягали вивернутого кожуха, а в руках він тримав опудало кози з випаленими ніздрями та рухомою щелепою з борідкою. Він танцював ритуальний танець, у якому коза помирає і воскресає, що символізувало кругооберт часу.

На «Василя»  також заводили в хату коня,прикрашеного квітами, якого називали «полазним». Гості, які заходили в хату символічно посівали будинок. Вони розкидали по хаті хлібні зерна та промовляли віршовані слова: «Сію, сію, посіваю, з Новим роком поздоровляю» або «Сійся, родися, жито-пшениця, на Новий рік, на Василя». Вважалося, що це принесе у родину достаток та забезпечить хороший урожай.

Водохреще

Перед Водохрещем на Вінниччині накривали святковий стіл, який називали «голодна кутя«. Готували лише пісні страви, в деяких населених пунктах готували «підпалки« — коржі з медом. У цей вечір на Поділлі також ходили щедрувати, але вже не переодягалися. Молодь співала пісні та прославляла господарів. Наступного дня прийнято було ходити в церкву та освячувати воду. На річці прорубали ополонку у вигляді хреста, у яку священик  занурював хрест після чого вода у ній вважалася освяченою.  У селах і містах ходили до водойм з трьома запаленими свічками, перевитими зіллям  та квітками. В небо підкидали голубів, прикрашених кольоровими стрічками. Жінки також брали з собою саморобні «арданські« хустки, які теж запалювали, їм приписували цілющу силу.

Стрітення

Люди вірили, що у цей день зима зустрічається з літом і боролась з ним.На стрітення у церквах освячували свічки та несли вогонь до хати. Їх називали громничими та вірили, що вони оберігають оселю. Також подоляни збирали краплі з бурульок, додавали їх до води. Така стрітенська вода вважалася цілющою та могла захистити від відьомських промислів.

Весняні традиції

Масляна

На Поділлі на  Масляну катались на санях, готували вареники, солодощі. Традиційно заміжня жінка зображувала Масляну та шукала нежонатих парубків, яким до ноги привязувала шматок дерева. Хлопець мав відкупитися чимось від молодиці, зазвичай солодощами чи грошима. Також на Масляну парубки пригощали дівчат — купували колодку, а вони в свою чергу починали вишивати перкалеві хустки з ініціалами, які дарували на Великдень — повертали колодку. Такі обдарування вважали проявом взаємної симпатії та часто закінчувались укладенням шлюбу.

Вербна неділя

Традиційне свято, за тиждень від Великодня. Люди у цей день освячували у церкві вербові гілочки, а потім легенько шмагали ними рідних, при цьому примовляючи: “ Не я б’ю, верба б’є, за тиждень Великдень” та бажали здоров’я та щастя. Вони вірили, що сказані у той момент слова обов’язково справдяться.

Чистий четвер

Це четвер перед Великоднем, у який за традицією жінки ходили до церкви та приносили додому запалену свічку, якою випалювали над вхідними дверима хрест, щоб захистити оселю від злого. Також у цей день традиційно купаються у водоймах, або хоча б приймають ранковий душ. Вважається, що у цей день вода цілюща навіть з-під крану. Найкраще приймати водні процедури удосвіта. Також у Чистий Четвер робили генеральне прибирання у домі та прали речі. За повір’ям, у кого в цей день буде безлад у домі, той весь наступний рік проведе у сварках. Деякі господині за звичаєм у цей день печуть паски.

Великдень

Весняне свято, яке присвячене чудесному воскресінню Ісуса Христа. У цей день було прийнято фарбувати яйця, розписували писанки, начиняли домашні ковбаси, пекли печиво, традиційну паску та солодку бабу. Великодні страви освячували в церкві, вважалося, що це наділяло їх цілющими властивостями.

Також на Поділлі у цей день хлопці і дівчата співали пісні “гаївки”та танцювали, обмінювалися писанками. Також дозволялося всім бажаючим бити у церковні дзвони.

Також був широко розповсюджений звичай обливання водою у перший день Великодня.

Проводи

За традицією на Східному поділлі у першу неділю після Великодня вшановували померлих родичів. Люди йшли на кладовище, приносили яйця та цукерки, у деяких місцевостях завязували на хрест рушники. Також на проводи було прийнято роздавати милостиню.

Літні звичаї

Зішестя Святого Духа

Його  ще називають Трійця або Зелені свята. На Вінниччині люди прикрашали хату та подвір’я зеленими гілками дерев, підлогу будинку устилали пахучими травами. Найчастіше використовували аїр, відомий також під назвою татарське зілля. На зелені свята також було прийнято поминати померлих родичів.

В перший понеділок посту на Вінничині відзначали свято “розгри”та проводили обряд “гоніння шуляка”. Заміжні жінки збиралися у шинку та виставляли могорич, що нібито обіцяло зберегти курчат від яструбів. Також виготовляли ляльку-шуляка. Подоляни згадували про своїх померлих дітей у ці дня, якщо їх спіткало це горе. Вони вірили, що у зелені свята вони з’являються у образі мавок і зузстріч з ними могла закінчитися смертю.

Свято Івана Хрестителя

У Вінницькій області завжди гучно святкували свято Івана Хрестителя, або по іншому Івана Купала. Купальська ніч вважалася чарівною, за повір’ям нібито у цей час у лісі розквітає квітка папороті, і той., хто її знайде, отримає таємничі знання і відповіді на таємниці, які допоможуть збагатитися та стати щасливим. Але це було небезпечно, люди вірили, що в цю ніч пробуджується нечиста сила.

У ніч перед Івана Купала хлопці розпалювали багаття на пагорбах та стрибали через нього. Вірили, що так можна позбутися багатьох хвороб.

Дівчата прикрашали “купайла”. Ламали гілки, оздоблювали їх квітами, ставили в центр та танцювали навколо нього. Також подоляни обв’язувати гілочку плодами стиглих вишень і дарували її дорослим та дітям.

Незаміжні жінки у купальську ніч плели вінки та кидали їх у річку. Чий попливе швидше — та і вийде заміж раніше всіх.

Медовий спас

Цей день ще називають свято Маковея. За традицією люди у цей день йшли до церкви та святили мед і букетики з польових квітів та маку, які називали маковійчики. Незаміжні дівчата додавали їх потім у свої віночки та носили як оберіг. Також у цей день традиційно пекли випічку з медом. Надвечір молодь влаштовувала гучні гуляння.

Яблучний спас

По церковному це свято називають Преображення Господнє. У цей день наші предки освячували яблука та інші плоди. До цього дня урожай на полях уже мав бути зібраний. Подоляни вірили, що яблука у цей день стають червоними, і якщо їх з’їсти та загати бажання у цей день — то воно обов’язково збудеться. Також на Яблучний Спас було прийнято ходити один до одного в гості та частуватися випічкою з фруктами.

Горіховий спас

В давнину у цей день влаштовували ярмарки, на яких продавали домоткані полотна. Дівчата ворожили на горіхах. Для цього кожна мала зірвати по одному з дерева. Якщо горіх виявиться солодким — чекає велике кохання, гіркий — буде зрада, недозрілий — скоро буде новина якась, гнилий — до біди.

Обжинки

В кінці літа подоляни святкували обжинки. Це свято було приурочене до закінчення аграрно-господарського року. На полі з необжатих колосків плели бороду та ставили перед нею воду, хліб та сіль. Також вязали сніп та плели вінок, який одягала на голову найгарніша дівчинаю. Сніп називади Дідух, його перевязували червоною стрічкою та прикрашали калиною. Вважалося, що у ньому зібрана життєдатна сила поля.  Жінка з вінком на голові йшла у супроводі жниць до хати господаря поля. Всі вони гуртом співали пісні про успішність жнив та гордість за працю, ще й пританцьовували. Сніп дарували господарю, його разом з вінком зберігали аж до весни.

Традиції та звичаї трохи різняться у різних населених пунктах Вінниччини. Кожен додає щось своє, а потім передає це з покоління в покоління. Цікаво, що люди у селах більше дотримуються традицій, ніж у містах. Скоріше за все це пов’язано з швидким ритмом життя та високим рівнем урбанізації, багато хто вважає всі ці звичаї не актуальними. Та як би там не було зовсім відмовлятися від знань, які передали нам предки все ж не варто. Вони несуть у собі містичну силу поколінь, з якою не зрівняється ніщо.