Михайло Стельмах народився 24 травня 1912 року у селі Дяківці Вінницької області. Мати, Ганна Іванівна, привчала малого Михайла до любові до навколишнього світу, що відобразилось у майбутніх творах письменника.
Своє дитинство, яке проходило в оточенні чарівної природи Поділля, Стельмах згодом описував у автобіографічних поемах-повістях “Гуси-лебеді летять” та “Щедрий вечір”. Свій внесок у навчанні Михайла зробили й його батько Панас Дем’янович, що брав участь у російсько-японській війні та дід Дем’ян – колишній кріпак, якого описували як талановитого майстра, мудрого філософа та працелюба. Далі на ivinnychanyn.
Від вчителя до письменника
У 1921 році Михайло пішов до школи, його одразу взяли у другий клас. Через громадянську війну для родини Стельмахів, як і для всіх жителів Поділля настали складні часи. У сім’ї була тільки одна пара чоботів, тому Панас у холодну і мокру погоду носив сина до школи на руках, загорнувши у кирею.
Після отримання початкової освіти Михайло Стельмах вступає у школу колгоспної молоді, яку закінчив у 1928 році. Одночасно пізнає основи хліборобної праці. Вчився орати, сіяти, жати і косити. Відтак від раннього ранку до заходу сонця юний поет працював в полі, а потім зі свічкою сидів над книжками.
Прагне навчитись вчительській справі, тому з двома хлібинами, шматочком сала, кількома цибулинами та сімдесятьма копійками покинув батьківський будинок. Надалі вступає до Вінницького педагогічного технікуму ім. Івана Франка, потім — на філологічний факультет Вінницького педагогічного інституту.
Перші два роки після випуску працює вчителем у подільських селах, а потім переїжджає у Київську область у село Літки, де викладає українську мову і літературу, організовує фольклорний гурток.
Перші вірші надрукував у 1936 році у газетах та журналах. Серед них були “В рідних місцях” та “Весняне”. У своїх працях оспівує красу рідної землі, працьовитих людей та передає схвильовані особисті переживання, почуття.
У 1940 році Стельмаха прийняли до Спілки письменників України, а у 1941 році вийшла у світ його перша друкована збірка поезій “Добрий ранок”, редактором якої був Андрій Малишко.
Творчість під час війни
На момент початку Другої світової війни Михайло Стельмах перебував у Білорусії, під Полоцьком, де він служив рядовим артилеристом-зв’язківцем. Під час тяжких боїв отримав поранення та був відправлений у госпіталь. За час довгої реабілітації написав чимало віршів, нарисів та оповідань, де через художні образи передав всі жахіття війни та стійкість народу.
Після одужання повернувся на фронт, але як кореспондент газети “За честь Батьківщини”. У 1942 році за редакцією М.Рильського у світ вийшли “За ясні зорі”та “Провесінь”.
У 1944 році під Львовом Михайло отримав друге поранення у ногу. Знову чекало тривале лікування у госпіталі, під час якого письменник задумує написати великий роман-хроніку “Велика рідня”. Письменник осмілився висвітлити заборонені тодішньою владою питання. Описав Голодомор 1933 року, сталінські репресії, про страшний час, коли повсюди ходили донощики і аноніми, свавілля керівників партії та їхні злочини.
Надалі видавав твори “Кров людська – не водиця”, “Хліб і сіль”, за який письменник був нагороджений Ленінською премією 1961 року, “Правда і кривда”, “Дума про тебе”, “Чотири броди”, за який нагородили державною премією УРСР імені Тараса Шевченка у 1980 році.
Отримавши Ленінську премію у 1961 році, Стельмах витратив її на будівництво школи у рідних Дяківцях.
Помер письменник 27 вересня 1983 року внаслідок тривалої та важкої хвороби. Михайло Стельмах став єдиним українським радянським письменником, що здобув найвищих нагород за письменницьку діяльність і не був членом Комуністичної партії Радянського Союзу.
