Українська мода – це не просто одяг, це яскраве дзеркало багатої історії, культури та душі народу. Вона пройшла довгий шлях еволюції, від прадавніх оберегів на полотні до сміливих заяв на світових подіумах. Кожен стібок, візерунок та крій несуть у собі глибокий сенс, відображаючи вірування, соціальний статус та регіональні особливості. Пориньмо у захопливу подорож історією українського стилю, щоб зрозуміти, як формувався унікальний модний код нації. Більше цікавих матеріалів про культуру та історію Вінниччини та України читайте далі на ivinnychanyn.com.
Історія українського одягу сягає тисячоліть, переплітаючись із ключовими етапами розвитку нашої державності та культури. Це жива тканина, виткана з традицій, запозичень, випробувань та творчих злетів. Від скромного лляного вбрання давніх слов’ян до розкішних шат козацької старшини, від вишуканої вишивки, що передавалася з покоління в покоління, до авангардних колекцій сучасних дизайнерів – українська мода завжди була засобом самовираження та утвердження національної ідентичності.
Витоки: Прадавні часи та Київська Русь
Найдавніші зразки одягу на території сучасної України датуються епохою палеоліту. Звісно, це були прості вироби зі шкір тварин, що мали передусім захисну функцію. Проте вже в часи Трипільської культури (IV-III тис. до н.е.) з’являються свідчення про використання тканин з рослинних волокон (льону, конопель) та вовни. Глиняні фігурки того періоду демонструють жіночі постаті у спідницях, фартухах та з головними уборами, часто прикрашеними орнаментами. Ці найдавніші культурні скарби на території України свідчать про розвинене ткацтво та зародження естетичних уявлень про одяг.
В епоху Київської Русі (IX-XIII ст.) одяг стає більш диференційованим. Основу чоловічого та жіночого костюма складала довга сорочка, підперезана поясом. Поверх неї чоловіки носили штани (порти), а жінки – запаску або плахту (полотнища незшитої тканини, що обгорталися навколо стану). Знать та заможні містяни могли дозволити собі одяг з дорогих привізних тканин – шовку, парчі, оксамиту, що свідчило про активні торговельні зв’язки Русі, зокрема з Візантією. Костюм доповнювався верхнім одягом (свити, кожухи), взуттям (постоли, чоботи зі шкіри) та різноманітними прикрасами: намистом, браслетами, перснями, фібулами (застібками). Важливим елементом був головний убір: у жінок – очіпок, намітка, хустка, у чоловіків – шапки різної форми. Одяг знаті часто був яскравих кольорів та багато декорований вишивкою, аплікацією, хутром.
Козацька доба та вплив бароко
Період Козаччини (XVI-XVIII ст.) – це час формування самобутнього стилю, що увібрав у себе як місцеві традиції, так і східні та західні впливи. Одяг козацької старшини та заможного козацтва демонстрував статус та військову звитягу. Характерними елементами чоловічого костюма стали:
- Шаровари: Широкі штани, часто яскравих кольорів (червоні, сині), що заправлялися в чоботи.
- Жупан: Верхній одяг типу каптана, що сягав колін або нижче, виготовлений із дорогих тканин (шовк, парча, сукно), часто підбитий хутром.
- Кунтуш: Верхній парадний одяг з розрізними рукавами (“вильотами”), які закидалися за спину. Його носили поверх жупана.
- Пояс: Широкий, часто шовковий, багато декорований (слуцькі пояси), що підкреслював талію і слугував для кріплення шаблі.
- Шапка: Висока хутряна шапка зі шликом (верхівкою з тканини).
Жіночий костюм цього періоду також стає більш розкішним, особливо у представниць шляхти та старшини. Поверх вишитої сорочки носили спідниці, запаски, плахти з дорогих тканин. Популярними були корсетки (керсетки) – безрукавки, що щільно облягали фігуру. Образ доповнювали численні прикраси: коралі, дукати, сережки. Цей період позначений впливом стилю українське бароко, що проявлялося у пишності форм, багатстві декору, використанні яскравих кольорів та дорогих матеріалів. Мода ставала важливим елементом репрезентації влади та достатку.
Народний костюм XIX століття: Регіональне розмаїття та розквіт вишивки
XIX століття – це час, коли остаточно сформувалися та розквітли регіональні особливості українського народного костюма. Попри спільну основу (сорочка, поясний та верхній одяг, головний убір), кожен етнографічний регіон мав свої унікальні риси в крої, колористиці, орнаментиці та способах носіння.
Ключовим елементом залишалася вишита сорочка – вишиванка. Саме в цей період мистецтво вишивки досягає свого апогею. Вишиванка була не просто одягом, а й оберегом, своєрідним “паспортом”, що містив інформацію про походження, сімейний стан та навіть характер власника. Орнаменти та кольори мали глибоке символічне значення:
- Геометричні візерунки (ромби, квадрати, хрести): Вважалися найдавнішими, символізували землю, сонце, родючість.
- Рослинні орнаменти (квіти, листя, гілки): Символізували природу, життєву силу, дерево життя (дуб – сила, калина – краса і дівоцтво, мак – пам’ять роду).
- Зооморфні мотиви (птахи, тварини): Зустрічалися рідше, несли символіку вірності, багатства, захисту.
Кольори також мали значення: червоний символізував любов, життя, енергію; чорний – землю, багатство, іноді тугу; білий – чистоту, святість; синій – воду, небо, спокій; зелений – природу, молодість; жовтий – сонце, достаток.
Регіональні відмінності українського костюма
Розглянемо декілька прикладів регіональних особливостей костюма:
| Регіон | Характерні риси |
|---|---|
| Полісся | Домінування білого кольору у вишивці, геометричні орнаменти, архаїчний крій сорочок, намітки як жіночий головний убір. |
| Поділля | Густі, насичені орнаменти, часто чорного кольору з вкрапленням червоного, бордового, жовтого. Складні техніки вишивки (“низинка”). Жінки носили плахти, запаски, барвисті хустки. |
| Гуцульщина | Яскраві кольори (жовтий, помаранчевий, зелений, червоний), багата вишивка бісером, металевими нитками. Чоловіки носили кептарі (хутряні безрукавки), широкі шкіряні пояси (череси). Жінки – запаски, багато прикрашені сорочки, металеві прикраси (згарди). |
| Слобожанщина | Поліхромна вишивка хрестиком, рослинні та геометричні мотиви. Жіночі сорочки часто з пишними рукавами. Вплив російських традицій у деяких елементах крою. |
| Наддніпрянщина (Центральна Україна) | Білі сорочки з вишивкою гладдю (часто білим по білому) або хрестиком (червоно-чорні гами). Рослинні орнаменти. Жінки носили плахти, керсетки, яскраві хустки. |
Важливо зазначити, що народний костюм був не статичним, він змінювався під впливом міської моди, соціальних умов та появи нових матеріалів (фабричних тканин, анілінових барвників).
XX століття: Випробування та збереження традицій
Початок XX століття приніс нові віяння. Українська інтелігенція почала активно популяризувати національний одяг, зокрема вишиванку, як символ культурного відродження. Іван Франко, Леся Українка та інші видатні діячі часто з’являлися на публіці в елементах народного строю. Вишиванка стала маркером національної свідомості.
Однак подальші події – війни, революції, встановлення радянської влади – кардинально змінили ситуацію. З одного боку, радянська ідеологія підтримувала “народне мистецтво” на словах, створюючи колективи народної творчості та заохочуючи стилізовані сценічні костюми. З іншого боку, відбувалася уніфікація, боротьба з “націоналізмом”, що призвело до поступового витіснення автентичного народного одягу з повсякденного вжитку, особливо в містах. Традиційний стрій зберігався переважно в селах, як святковий або обрядовий одяг, а також завдяки зусиллям української діаспори.
У 1960-ті роки, під час так званої “відлиги”, спостерігається короткочасний сплеск інтересу до етнічних мотивів у міській моді, але він був швидко приглушений. Справжнє відродження почалося лише наприкінці століття.
Незалежність та сучасна українська мода
Здобуття Україною незалежності у 1991 році стало потужним імпульсом для відродження національної культури, в тому числі й моди. З’явилося нове покоління дизайнерів, які почали переосмислювати традиційні мотиви, інтегруючи їх у сучасний контекст. Етнічні елементи, особливо вишивка, стали джерелом натхнення.
Ключові тенденції сучасної української моди:
- Етно-шик: Використання традиційних орнаментів, крою, технік (вишивка, ткацтво) у сучасних силуетах та матеріалах. Вишиванка переживає справжній ренесанс, стаючи модним елементом гардеробу не лише в Україні, а й за кордоном.
- Мінімалізм та концептуалізм: Багато українських дизайнерів здобули визнання завдяки лаконічному крою, архітектурним формам, стриманій палітрі та глибокому смисловому наповненню колекцій.
- Апсайклінг та сталий розвиток: Зростає увага до екологічності виробництва, переробки матеріалів та відповідального споживання.
- Вплив вуличного стилю (Streetwear): Поєднання комфорту, функціональності та елементів національної айдентики.
- Міжнародне визнання: Українські дизайнери регулярно беруть участь у світових тижнях моди (Париж, Мілан, Лондон, Нью-Йорк), їхні колекції з’являються на сторінках провідних модних видань, а їхній одяг носять світові знаменитості.
Серед найвідоміших українських брендів та дизайнерів, які формують обличчя сучасної моди, можна назвати BEVZA, LITKOVSKAYA, FROLOV, KSENIASCHNAIDER, POUSTOVIT, GUDU, a.m.g., IENKI IENKI, ELENAREVA, Ruslan Baginskiy та багатьох інших. Кожен з них має свій унікальний почерк, але багатьох об’єднує майстерне поєднання інновацій та поваги до власного коріння.
Особливого значення українська мода набула після повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році. Одяг, зокрема вишиванка та речі в синьо-жовтих кольорах, став потужним символом незламності, національної єдності та боротьби за свободу. Дизайнери активно використовують свою творчість для підтримки країни, привернення уваги світу до подій в Україні та збору коштів на допомогу армії та постраждалим.
Висновок: Мода як код нації
Історія української моди – це захоплива розповідь про те, як крізь століття народ зберігав та примножував свою культурну спадщину, втілюючи її в одязі. Від давніх оберегів на полотні до авангардних дизайнерських рішень – український костюм завжди був більше, ніж просто одягом. Це мова символів, виразник національної ідентичності, свідчення історичних перипетій та творчого духу.
Сьогодні українська мода впевнено заявляє про себе на світовій арені, демонструючи унікальне поєднання глибоких традицій та сучасних тенденцій. Вона є живою, динамічною, здатною переосмислювати минуле та сміливо дивитися у майбутнє. Це яскравий доказ того, що культура є невід’ємною частиною життя нації, її силою та невичерпним джерелом натхнення.