27 Листопада 2022

Боротьба з епідеміями в історії Вінниці: чума приходила 19 разів

Related

Як захисник з Вінниччини втратив руку у полоні та освоює біонічний протез

Вінничанин Роман Городенський з 18 років служить розвідником 36-ї...

Вінницькі волонтери виробляють вітамінні пасти, щоб вберегти військових від захворювань

З настанням осінньо-зимового сезону українські захисники потребують не тільки...

Як вінницька школярка виготовляє обереги та відправляє кошти на ЗСУ

За довгі місяці війни чимало розповідали про маленьких українських...

Життя та творчість письменника з Вінниччини Михайла Стельмаха

Михайло Стельмах народився 24 травня 1912 року у селі...

Багатогранність таланту Василя Хмелюка 

Василь Хмелюк народився у селі Березівці під Жмеринкою 3...

Share

Хвороби та епідемії вражали людство ще з часів, коли люди почали збиратися групи, адже одні сім’ї приносили іншим свої хвороби і бактерії. Сучасний світ майже кожних 5-7 років бореться з епідеміями, в основному локально в країнах або на окремих континентах. Епідемія, яка охопила світ з 2020 року показала, що не можна обмежитись країною або континентом. У боротьбі з пандемією було задіяно сили охорони здоров’я усього світу. В статті ми хочемо розповісти вам як боролися з епідеміями у Вінниці в роки, коли місто не мало дипломованих лікарів, а також в  періоди прориву в медицині. Далі на ivinnychanyn.

“Якби до Вінниці не навідувалась 19 разі чума – у місті, можливо, не з’явилися б справжні лікарі. Якби не епідемія холери у Вінниці – можливо не досяг би своїх успіхів Микола Пирогов. Якби не епідемія тифу – можливо б не було у Вінниці медичного університету” – слова Олександра Федоришина, директора Центру історії Вінниці.

Період після Руїни

Джерел давньої історії міста Вінниці не так уже і багато. Справа в тому, що через численні зміни влади, архіви знищувались, а з ними й історія, яка зникає назавжди. Завдяки дослідженням краєзнавця Валентина Отамановського, а також літописам капуцинського монастиря можна частково з’єднати історичні події.

Чума

За записами в церковних єпархіях Поділля бачимо, що чорна смерть, тобто чума з’явилася на території Поділля 1510-1512 роки і лютувала кілька століть поспіль. Так як Поділля було прикордонними землями Речі Посполитої сюди часто навідувалися турки, які обов’язково з собою приносили чуму. За дослідженнями Валентина Отамановського теж можна зрозуміти, чому були такі повальні епідемії, адже лікарів на майже 4 000 населення міста Вінниці не було. Місцеве населення змушене було звертатися до знахарів.  За літописами в 1724 році у місті Вінниця працював один цирюльник і знахарі. У 1767 році з’явився на території Вінниці лікар, імя його не відоме, в записах значиться як Скальський (родом з міста Скали). 

Найкраще про чуму розповідає літопис капуцинського монастиря. За літописами у 1748 року до міста прийшла хвороба від якої масово помирали люди. В 1756 році хвороба охопила усе місто. Монахи-капуцини покинули місто, залишивши одного монаха для того, щоб він проводив треби, інші кілька монахів відвідували хворих по їх домівках. За 1756 рік померло 300 християн і 60 євреїв.

У 1770 році епідемія чуми розпочалась в Браїлові куди її принесли розформовані російські війська. В цей рік була дуже страшна епідемія яку спровокував знахар Заїка. За літописом жителі Браїлова запросили до себе знахаря з Вінниці, який жив у старому місті. Методи, якими знахар “лікував” чуму, страшні: знахар збирав по містечку Браїлів 12 перших синів, яких змушував викопувати тіла померлих від чуми, привязувати їх до хвоста білого коня і тягати по містечку, а потім захоронити біля іншого села. Як плату за таку панацею знахар взяв з кожної хати речі, прикраси, інструменти, привіз їх до Вінниці і роздав родичам і бідним. Мало сказати, що він розвіз чуму по місцевості. Подальша доля знахаря невідома. Зустрічаються записи, що часто знахарі платили своїми життями за “лікування”.

На піку епідемій ситуація у місті була жахливою, адже трупи валялися на вулицях, їх розтягували собаки, ховати померлих було нікому. Згадується в літописах капуцинів, що монахи, які залишилися в монастирі намагалися не контактувати з людьми. Готували їжу і подавали людям по дерев’яній трубі. Інколи до монастиря по їжу приходило до 200 чоловік. 

У літописі також згадується про монаха-домініканця Алоїзі Шуханчин, який ходив до хворих і доглядав їх, аж поки сам не захворів і не помер. Його тіло зберігали як святого і допомогу в боротьбі проти інфекції. На тілі померлого монаха кожні 6 років змінювали рясу.

Приблизно в ті самі роки коли знову розпочалася епідемія, тодішній вельможа з П’ятничан, пан Ярошинський, запросив до Вінниці лікаря з Європи. До лікаря приходили мешканці з усієї округи. Нажаль усі старання лікаря не допомогли, адже наслідком чергового спалаху хвороби стала смерть 1000 мешканців Вінниці. На той час це четверта частина населення Вінниці – величезна цифра. У Пятничанському лісі викопали велику яму, куди звезли усіх померлих та похоронили у братській могилі.

Страшна епідемія 1770 років забрала майже половину населення Подільської землі.

Після значних змін у владі над тодішньою Вінницею, адже місто переходить під владу Російської імперії, нова влада встановлює карантин для міста. Працює нічна і денна варта, партулі на кожному в’їзді і виїзді з міста. Навіть купців не пускали до міста, місцевих і заїзджих. Завдяки суворим мірам епідемію змогли зупинити. У 1798 році не померла жодна людина.

Холера

Про холеру на території міста дізнаємося з капуцинського літопису за 1830 рік. Рік був поганим ще й через неврожай, який подвоїв проблему. У місті було виставлено варту, яка забороняла перетинати мости по річці. Через повстання польських військ в російській армії відбувається швидке поширення хвороби. Наслідками повстання було те, що тільки у Вінниці від холери померло 500 чоловік.

Холера, як і будь-яка епідемічна хвороба, поверталася декілька разів. В документах, які датуються 1892 роком згадується що у місті було створено спеціальну повітову санітарно-епідеміологічну комісію до якої входили чиновники, лікарі, благодійники та меценати. Микола Оводов, який спочатку був лікарем, а потім став міським головою Вінниці за боротьбу з холерою отримав Орден Святої Анни.

Для боротьби з епідемією у Вінниці було створено так звані летючі загони до яких входили лікарі, фельдшери та студенти. Очільники міста стежили за станом обладнання лікарень, були створені спеціальні служби по перевірці колодязів. За період з 1892-1894 роки під час епідемії холери було зареєстровано 34 тис. хворих, з яких 12 тис. людей померло.

Активно боровся з холерою академік Данило Заболотний. В пік епідемії холери він працював лікарем на Поділлі. Вивчав хворобу і боровся з нею. Проводив досліди на собі, спеціально заражаючи себе збудниками хвороби. Довів, що з холерою можна боротися шляхом введення в організм особливої культури вібріонів. Данило Заболотний практикуючі на Поділлі боротьбу з холерою зробив великий внесок у боротьбу із смертельною інфекцією, розуміння природи збудників холери. 

Микола Пирогов теж безпосередньо стикнувся з бородьбою проти холери. Згодом Пирогов видав книгу, яку розробив сам практикуючи розтин померлих від холери. Книгу назвав “Патологічна анатомія Азіатської холери” за період епідемії, що панувала у 1848 році. За книгу Микола Пирогов отримав золоту медаль та Демидівську премію.

Тиф

У Подільській губернії з початком Першої світової війни спалахнула епідемія тифу, так як територія була прифронтова. Місцями, де відбулися перші спалахи епідемії тифу, були місцева вінницька в’язниця і саперні казарми (вулиця Стрілецька) де на той час був військовий шпиталь. В той момент місцевій владі вдалося утримати епідемію від поширення. Проблема була в тому, що в умовах війни ситуація з тифом погано контролювалася і епідемія тифу стала одним із чинників зменшення чисельності армії УНР.

Армія ЗУНР і Галицька приходять на допомогу армії УНР у війні, але потрапляють на територію, яка заражена тифом. Західна армія знайома з іспанкою, але була не готова до тифу. 

Восени 1919 року місто Вінниця перетворюється на величезний шпиталь і цвинтар. Місце де знаходиться промислова зона Вінницького заводу №45 це великі поховання жертв епідемії тифу.

У 1920 році до Вінниці приходить радянська влада, епідемія тифу все одно не вщухає. Епідемія починає йти на спад у 1923 році. Через лютуючу епідемію тифу у Вінниці було створено хіміко-бактеріологічний факультет, який згодом переріс у Вінницький національний медичний університет. Повідомляє нам day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/opirnist-do-epidemiy

Історія епідемій на території міста Вінниці цікава і жахаюча. Тільки шляхом численних спроб і помилок вдалося досягти успіху у боротьбі з страшними епідеміями, які знищували місцеве населення. Ми повинні завжди пам’ятати ціну благам медицини, які маємо на даний час.

.,.,.,.