Вінничани і гості міста мають можливість скористатися послугами лікарень та поліклінік: від державних до приватних. В XXI столітті ми настільки звикли до благ цивілізації, що не звертаємо уваги на їх наявність. Увагу людини привертає відсутність того чи іншого обслуговування. На прикладі медичного, люди настільки звикли отримати повний набір послуг на одному місці або повний набір обстежень і аналізів, що коли потрібно поїхати або піти в інше місце, це викликає обурення. Далі на ivinnychanyn.
Ще буквально 150 років тому про послуги кваліфікованого лікаря населення міста не могло навіть мріяти. Лікування було настільки дороговартісним, що його могли дозволити собі тільки доволі заможні люди. “Здоров’я – золото”, мабуть саме тоді і виник даний вислів. Хочемо розповісти вам про історію виникнення лікарень Вінниці, які продовжують приймати та лікувати пацієнтів.
Початок
Перші згадки про діяльність лікаря у Вінниці датується 1750-60 роками. Ім’я лікаря невідоме, лише згадується, що перед від’їздом лікар продав свій будинок з господарчими приміщеннями місцевому вельможі. Ймовірне ім’я або прізвище лікаря – Скальський (родом із міста Скали). Основні відомості про історію міста дізнаємося з літописів капуцинського монастиря. У літописі сказано, що в ті роки на майже 4000 душ населення був один цирульник і декілька знахарів. Ситуація була плачевною доти, поки за медицину у місті не взялася місцева влада.
Медицина в місті на межі XVIII-XIX століть
Подільська земля була під владою Речі Посполитої до середини XVIII століття. Так, як Поділля було віддаленою землею від центру Речі Посполитої, ситуацію з обороною, економікою, медициною та іншими над важливими справами території майже не контролювали.
Ситуація з медициною змінилася тоді, коли Вінниччина перейшла під владу Російської імперії. Через часті війни в Російській Імперії найкраще розвивалася військова медицина, а цивільною майже не займалися. Так як військову медицину потрібно було контролювати створювали спеціальні комісії з лікарів, які їздили від дивізії і до дивізії на перевірки. Дана робота займає багато часу лікарів, адже більшість подорожі проходило в дорозі.
Саме за царювання Петра І вирішено було скасувати частину комісій і утворити в кожній губернії лікарську управу з лікарським штабом. З того часу військова медицина підпорядковувалась цивільній.
Доктор Єфим Білопольський разом і з О.В. Суворовим почали слідкувати за харчуванням війська, гігієною, своєчасним попередженням і лікуванням хвороб. Діяльність цих двох видатних осіб дала свої плоди: відсоток захворюваності і смертності серед військових зменшився в рази.
На межі XVIII – ХХ століть Вінниця входить до Брацлавського намісництва. У місті практикують лікарі Шенкнехт, місцевий лікар Яків Постоловський і німець Фредерік Банк.
Знову постають проблеми з освіченістю лікарів, адже пацієнти і родичі померлих після лікування обурюються на непрофесійність лікарів. У імперії почали організовувати навчальні заклади для освіти лікарів. Наприклад в архівних документах значиться, що у 1809 році з місцевої семінарії було відібрано 120 учнів, які добровільно пішли вчитися на лікарів у Медико-хірургічну академію. Серед них був Михайло Андрійович Достоєвський, батько майбутнього письменника Ф. М. Достоєвського. У 1811 році пошуки повторились, учнів брали не тільки з семінарії, а і з місцевого населення.
З архівних даних за 1809 рік згадується в групі учнів, які вирушили на навчання на лікарів, знайоме прізвище Чайковський, який навчався у 1807 році на лікаря.
За час роботи вінницького повітового лікаря Деніса де Лялієра, який працює на новопризначеній посаді 3 роки було відкрито першу Муніципальну лікарню у Вінниці. Проіснувавши 100 років стала фундаментом для своєї наступниці – повітової земської лікарні.
В кінці XVIII століття у Вінниці існував благодійний госпіталь. Точної дати його заснування знайти не вдалось. але в 1775 році він уже існував. Ще до створення муніципальної лікарні у кожному повітовому місті повинні були бути військові лазарети, які були теж медицинськими утвореннями.
Муніципальна лікарня мала піклуватися про бездомних, старих і дітей, які опинилися без нагляду, щоб ті не ходили по вулицях. Робота персоналу: доглядати за даними верствами населення, годувати, а також лікувати і виписувати.
Микола Іванович Пирогов
Після відставки з посади попечителя Київського навчального округу Микола Іванович будує в селі Вишня свою садибу і відкриває першу в місті амбулаторію та операційну де приймає хворих.
Саме проривні і інноваційні ідеї Пирогова є поштовхом до заснування психіатричної лікарні на березі Південного Бугу.
Робота Пирогова по розвитку медичної сфери у Вінниці вплинула на формування мережі лікувальних закладів міста.
Перші лікарні
У Вінниці 1897 року населення налічувало 30, 5 тисяч чоловік, і всього 8 лікарів. Уже в кінці XIX століття у Вінниці працювало три лікарні:
- Вінницька округова психіатрична лікарня (завідуючий лікарнею В. П. Кузнєцов);
- Вінницька міська лікарня ведомства Приказа Общественного Призрения (завідуючий лікарнею М. В. Оводов);
- Вінницька міська єврейська лікарня (завідуючий лікарнею Хаїм – Зейлик Гершович Ройзман).
Медичні заклади були не міськими, а тобто не утримувались за рахунок міської влади.
Напередодні Першої світової війни у місті починає розвиватися медицина. Зокрема відкриваються приватні медичні заклади (1905 рік):
- “Частная лечебница врачей – специалистов”, якою керував В.П. Зулінський. Лікарня була розташована на вулиці Богдана Хмельницького (вулиця Козицького);
- клініка Новицького в районі “Кумбари”
- капітан Длуголенский, приватна практика (художня школа на вулиці Магістрацькій);
- лікар Вілінський (військовий готель по вулиці Грушевського);
- лікар М.А. Стаховський – початок роботи з 1914 року (поліклініка Міністерства внутрішніх справ).
У 1910 році в місті працювало 16 лікарів, 19 фельдшерів, 12 акушерок, 4 спеціалісти щеплення віспи.
На той час за кошти повітового земства утримувалась лікарня на 75 ліжок, яка не мала власного приміщення. Постійно орендувала.
У березні 1913 року Єврейська лікарня переїздить на Замостя на правах інфекційної лікарні.
Будівництво лікарні “Пам’яті Пирогова”
Територія, яку виділили під будівництво лікарні уже позначена на плані міста за 1913 рік. Будівництво земської лікарні розпочинається у 1913 році. Прийнята на експлуатацію лікарня у 1917 році. У планах місцевої влади лікарня будувалася для суто хірургічного напрямку роботи.
Остаточна влада
Після становлення у Вінниці радянської влади (1920 рік) усі лікарні, які знаходяться у місті переходять у державну власність. Витримали перехід під державну форму управління не всі лікарі: 7 – виїхало, а 66 залишилося.
Державне управління і постійне фінансування позитивно вплинуло на розвиток медицини.
Фінансування розвитку медицини також стимулює утворення медичних навчальних закладів:
- Вінницький фармацевтичний інститут (1921 – 1936 рр., заснований 1919 році під час націоналізації аптек, у 1936 році перетвориться на Вінницький медичний інститут);
- Заочний медичний інститут (травень 1930 р.);
- Вінницький науково-дослідний інститут сільської гігієни (1932 рік).
У 1920 році в Вінниці нараховуються такі медичні установи:
- Перша – Радлікарня імені Пирогова;
- Друга – лікарня на Замості;
- Третя – лікарня на Зарубіжжі (Староміська);
- Четверта – психіатрична лікарня;
- Пята – вендиспансер;
- Шоста – пологовий будинок (особняк капітана Четкова на вул. Пушкіна).
Разом із перерахованими лікарнями у 1924 році почали працювати:
- Замостянська робітнича поліклініка (обслуговувала застрахованих робітників);
- Будинок дитини;
- Будинок немовляти;
- Ясла.
Лише частину історії утворення Вінницьких лікарень ми вам розповіли. Адже історія створення медичної установи це тільки початок великої роботи по підтримці здоров’я населення, нескінченна боротьба з хворобами і не справедливістю.
Джерела інформації. Книги:
- С.О. Царенко, О.В. Солейко, Л. П. Солейко “Лікарня на Замості”. Нарис з історії медицини Вінниччини. – 1998, Київ-Вінниця.
- В. С. Іванашко, Н. М. Древа “Доземська медицина Вінниці та околиць”. Початковий період.
