Хвороби в усі часи переслідували людей, але не завжди існували доступні ліки та аптеки на кожному кроці, де можна було б придбати препарат, який допоможе одужати. Потреба виживання змушувала наших предків шукати допомоги серед навколишньої природи, шляхом проб та помилок виробляти певні навички лікування, залучаючи місцеві ресурси. Далі на ivinnychanyn.
Народна медицина Вінниччини поєднує у собі різноманітні традиційно та етнічно обумовлені практики лікування захворювань, що передаються з покоління у покоління. На основі цих знань засновувались зокрема сучасні методи діагностики та профілактики хвороб, відбувалось розуміння причин їх появи та способів лікування. Крім того, народну медицину можна також розглядати як складову традиційної культури. Адже вона була тісно пов’язана з метеорологічними та астрономічними явищами, народним календарем, народними професійно-виробничими знаннями тощо.
Роль народної медицини у селах Вінницької області
Народна медицина впродовж багатьох століть залишалась єдиним методом лікування. Адже професійна медична допомога почала доходити до українців лише з другої половини ХIХ століття. Хоча у XVIII столітті вже починали з’являтись перші земські лікарні, але вони були погано оснащеними й не могли суттєво покращити стан медичної допомоги. Тому люди були вимушені самостійно шукати способи лікування, записувати, розвивати та передавати наступним поколінням.
У селах Вінницької області вірили, що причиною деяких хвороб були різноманітні атмосферні явища: грім, блискавка, вітер тощо. Казали, що якщо хочеш захиститись від шкідливої дії грому, необхідно спати на пухових подушках. А від вітру та нечистої сили виникав пристріт, що включав ломоту в тілі, кольки, слабкість, лихоманку тощо. Для лікування використовували полотняні штани, що змочували та протягували кілька разів по тілу.
Використання рослин у лікуванні
Рослини були найпоширенішим засобом народної медицини вінничан. Їх засушували, готували чаї й настоянки, прикладали до тіла та просто розміщували в хаті для профілактики.
Збиранням лікарських рослин займались люди старшого віку, травники та знахарі. Найкращим часом для цього вважались свята жнивного циклу, а саме – Маковія та Спаса. Переважно збирали мак, соняшник, “волосся” кукурудзи, м’яту пахучу та кінську, любисток. Зібране зілля висушували у темному місці, після чого можна було використовувати для лікування. Любистком мили голову людині, що страждала на “золотуху”. При проблемах з серцем готували відвар з кореня валеріани, шипшини та стебел меліси. Вінничани вірили, що освічений букетик зілля в домі захистить від хвороб та негараздів, принесе добробут родині.
Крім лікарських трав, використовували й городину. Вирощували чорну редьку, яку згодом перемішували з медом та давали хворим з кашлем. Часник та цибулю використовували при простуді. Корінцем гарбуза лікувалися від зубного болю. З буряка та моркви чавили сік, яким промивали очі, коли ті закисали. Листки капусти прикладали при головних болях.
Ліки тваринного походження
У народній медицині найчастіше використовували молоко, яйця, продукти бджолярства, вовну, тваринні жири, зокрема гусячий, собачий, свинячий та козячий. Так при простуді хворого напували гарячим розтопленим козячим жиром або пряженим молоком, куди часто додавали перець, часник чи мед, натирали груди гусячим жиром. Кисле молоко використовували у складі компресів при головних болях та при підвищеному тиску. Свіжу сметану мастили при шкірних ураженнях. Оскільки на Вінниччині було поширене вівчарство, селяни використовували пояси з овечої вовни при радикулітах та грижах.
