Геологія – надзвичайно цікава наука, яка розглядає та вивчає історію Землі. Геологи, наче книжку, можуть читати розріз Землі та повідомити про найважливіші процеси, які відбувалися на даній місцевості мільйони років до зародження людства. Далі на ivinnychanyn.
Познайомимо вас з геологами, які народилися і працювали на Вінниччині та з їхніми відомими всьому світу відкриттями.
Павло Тутковський
Павло Аполлонович Тутковський народився 1 березня 1858 року в селищі Липовець на Вінниччині. Основоположник української школи геології, географ і педагог.
Закінчив Житомирську чоловічу гімназію з срібною медаллю. Навчання отримав на фізико-математичному факультеті Київського університету. Посередині навчання був виключений з університету за участь у студентському заколоті. Вступив на навчання знову і закінчив університет. Проводив геологічні дослідження майже в усіх куточках України. Захоплювався вивченням викопної мікрофауни, і вперше в Росії видав 20 оригінальних своїх праць з цього питання. Посилено вивчав специфіку розповсюдження підземних вод України. Розробив проект водопостачання Києва, завдяки чому велике місто одним із перших в Європі отримало артезіанську воду.
У 1911 році захистив докторську дисертацію “Викопні пустелі Північної півкулі”. Отримав докторську ступінь з мінералогії та геогнозії. Починаючи з 1911 року викладає у Київському університеті святого Володимира, на базі нього створив Географічний інститут у 1917 році. Викладає в університеті фізичну географію і також займає посаду приват-доцента з географії. За свої заслуги перед наукою входив до 12 найкращих академіків України. Засновник першого Геологічного музею. У 1920-х роках зробив чимало для створення української школи геології.
Павло Тутковський воістину універсальний вчений, який працював майже в усіх галузях науки про Землю.
Відомі досягнення вченого:
- розробив фізико-географічне районування території України;
- розробив низку теорій про походження лесів та постльодовикових пустель;
- створив і розробив власну концепцію біосфери (не залежно від тверджень Вернацького).
- автор майже 600 наукових праць;
- створив монографію “Словник геологічної термінології”, видана 1923 року, внесла вагомий внесок в розвиток української наукової термінології;
Працюючи викладачем у Київському інституті лекції читав виключно українською мовою. Через активну проукраїнську позицію зазнав чимало гонінь: звинувачення в націоналізмі, постійно викликали в ДПУ на бесіди. Незабаром погіршився стан здоров’я вченого. Помер вчений 1 червня 1930 року в Києві і похований на Лук’янівському цвинтарі. Повідомляє нам /uinp.gov.ua/.
Безвенглінський Борис Петрович
Народився 30 листопада 1893 року у селі Овечаче Липовецького району Вінницької області.
Навчався у місцевій школі на відмінно. Вищу освіту отримав закінчивши природничий відділ фізико – математичного факультету Університету св. Володимира у Києві в 1917 році. Після закінчення університету залишився на деякий час працювати асистентом на кафедрі географії. Одним із викладачів в Бориса Петровича був видатний геолог і педагог Павло Аполлонович Тутковський.
У період з 1920 по 1922 роки працював вчителем у Києві. В 1922 році переїхав до Умані, працював на канцелярських посадах та вчителем географії в Уманській гімназії. В період з 1924 по 1920 роки був першим директором Уманського окружного музею.
В період з 1925 по 1926 роки разом із науковцем П. Курінним проводив розкопки білогрудівського поселення біля с. Піківець (Уманського району, Черкаської області).
У 1927 році під його керівництвом проводилися археологічні розкопки трипільського поселення біля с. Майданецьке (Тальнівського району, Черкаської області).
В 1927 році Борис Петрович брав участь у розкопках Ольвії.
Починаючи з 1930 років геолог у Київському НДІ угноєнь та викладач ґрунтознавства.
В 1938 році опублікував свою книгу для вчителів географії “Географічні назви”. Рятуючи музейні цінності разом з П. Курінним вивозили їх до Німеччини. У 1945 році Борис Петрович разом із українськими емігрантами-науковцями перебував у м. Гохштедт (Німеччина). Відомостей про подальшу долю археолога, дослідника і геолога родом з Вінниччини нічого не відомо.
Грицик Володимир Омельянович
Народився у 1937 році в місті Старий Любар Вінницької області. У 1954 році закінчив Новолюбарівську середню школу та вступив до Київського геологорозвідувального технікуму. Після закінчення навчання направлений до міста Караганда. Навчався також в Московському Всесоюзному політехнічному інституті на гірничому факультеті. Працював лаборантом у хіміко – металургійному інституті Караганди. Після служби в армії закінчив геологічний факультет Київського державного університету.
У 1969 році перевівся на роботу в Побузьку геологічну експедицію в селі Витава.
Під час роботи проводив розвідку:
- групи родовищ силікатного нікелю на Кіровоградщині (нікель надзвичайно цінується у світі, адже є сировиною для виробництва деталей, які потрібні для новітніх технологій від легованої сталі до високоточної медицини та електротехніки) ;
- змішаних флюоритів на Жванецькому родовищі (флюорит використовують у ювелірних виробах, під час виробництва лінз для фотоапаратів, виробляють спеціальну речовину, яка допомагає досягти ефекту матовості).
Після якісно проведених робіт призначений головним геологом Побузької ГРП. Очолював наукову групу, яка займалася знешкодженням радіоактивних відходів від АЕС.
В 2004 році Володимир Омелянович запатентував винахід про спосіб отвердіння луговмісних рідких радіовідходів. Обирався депутатом до Тиврівської та Гніванської міських рад. 
Нагороджений:
- нагрудним срібним знаком та іменним геологічним молотком Спілки геологів України;
- геологічним молотком Американської асоціації геологів;
- медаллю В. Лучицького;
- медаллю П. Лугутіна та іншими нагородами.
Боцуляк Ігор Володимирович
Народився у 1960 році в селі Красненьке на Миколаївщині. Навчався у Мурованокуриловецькій середній школі. В 1977 році закінчив Гніванську середню школу.
Після служби в армії почав працювати у Побузькій геологорозвідувальній партії. Закінчив геологічний факультет Київського держуніверситету. Працював начальником геологічного загону.
З 1998 року працював начальником Побузького ГРП. Започаткував новий напрям у розвитку геології – нетрадиційні корисні копалини.
Перший у світі розвідав:
- Бахтинські родовища плавикового шпату (одна із назв флюориту, властивості його описані вище);
- родовища глауконітів та сапонітів (глауконіт використовується для виробництва калійних добрив, зеленої фарби, для пом’якшення води, як домішок до комбікорму тварин; сапоніти – домішка до комбікормів тварин, консервант зелених кормів, природне мінеральне добриво).
Ігор Володимирович автор 15 наукових праць та назки виробничих звітів.
Нагороди:
- медаль “За працю і звитягу”;
- звання “Почесний розвідник надр”;
- медаль В. Лучицького;
- почесна грамота Держкомгеології України;
- дипломом “Кращий за фахом”;
- лауреат регіональних конкурсів “Бізнес – еліта Поділля”.
Повідомляє нам книга “Історія Тиврівщини” , автори А. Тамрута, О. Коваль.
