Вінниччина славиться чималою кількістю традицій та святкових обрядів, які оспівуються у піснях, переповідаються у розповідях, досліджуються істориками. Однією з цікавих праць, де описали культуру вінничан став етнографічний нарис “Великдень у подолян” Анатолія Патрикійовича Свидницького, де розповідається про особливості свята на початку XX століття. Письменник народився у селі Маньківці Гайсинського повіту Подільської губернії, завдяки чому на власні очі міг побачити та взяти участь у святкуванні Великодня за подільськими традиціями, а згодом передати розповідь наступним поколінням, пише ivinnychanyn.com.
Підготовка до свята
Підготовка до великодня починається за тиждень, який прозвали Білим або Чистим. З понеділка по четвер робота розподілена таким чином, аби до четверга закінчити всі справи як у будинку, так і на подвір’ї та городі. До Чистого Четверга хата має бути прибрана, її прикрашали рушниками, розписували піч та стіни. У цей день виготовляли три свічки: одна — сонцю, друга — покійним, третя — за здоров’я близьких. Також читали Євангеліє про муки Христові, яке супроводжувалось сумним передзвоном. Ввечері ходили на службу, звідки приносили “страсну” свічку. Несли її обережно, щоб не погасла, що вважалось поганою прикметою. Аби запобігти затуханню вогню робили спеціальні ліхтарі у вигляді зірки, церкви та місяця з кольорового паперу або скла, використовуючи червоний, синій, зелений чи жовтий кольори.
Свидницький підмітив, що на Поділлі хлопці мали традицію виготовляти дерев’яні стукалки, які називали “довбешки” чи “калатала”. Під час церковного дзвону вони стукали по дзвіниці, парканам дошкам, створюючи гул, що мало допомогти вигнати нечисту силу.
Після обіду в четвер до свята нічого не їли. Автор описує, що господині настільки були зайняті, що не мали часу ні поїсти, ні поспати.
Далі наставала Страсна п’ятниця — день розп’яття Ісуса Христа. В’язати, шити, прибирати чи виконувати будь-яку іншу важку роботу в цей день забороняється. Тому вінничанки брались випікати паски. Цей процес вважався сакральним і до нього підходили дуже відповідально. Жінки могли вигнати всіх з будинку, аби поруч з тістом ніхто не кричав та не гупав. Поставивши паски у піч, господині намагались не сідати, щоб тісто не осіло, що вважалось поганим знаком та могло накликати сильну хворобу когось із членів родини. А щоб паска була вищою, то підстрибували.
Святкування Великодня
Святкування тривало три дні. На перший день, у неділю, відпочивали, але у гості не ходили, бо вважали це непристойним для такого свята. Другого дня чоловіки ходили вітати попа, пана та знайомих, обмінюючись писанками та крашанками. На третій день так само ходили жінки, вітаючи панських дружин та одна одну. Проте це стосується тільки старших чоловіків та жінок. Молодь мала свої розваги. Дівчата віддавали писанки у вишитій хустці парубкам, до яких мали симпатію, натомість вони потім мали найняти танець для дівчат.
Під час Великодня всім селом влаштовували розваги, де танцювали, грали та водили гаївки навколо церкви. Так хотіли прискорити прихід тепла і прогнати зиму. Пісні співали голосно, бо вірили, чим голосніше співаєш, тим швидше настане весна. До речі, до цього дійства могли долучитися не тільки дівчата, а й молодиці.
На завершення влаштовуються парубоцькі ігри, під час яких будували своєрідну “дзвіницю”, коли ставали п’ятеро хлопців, а на їх плечі ствали ще чотири, на них ще троє, далі двоє і на верхівці залишався один парубок. Щоб ця “дзвіниця” не впала, брали довгу тичку і далі покидали церкву, символізуючи відхід Великодня.
